Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
Вранці мене розбудив наполегливий вхідний дзвінок мого телефону. Нічого до пуття не розуміючи, я взяла в руки джерело дратівливого шуму та подивилася на екран. Ярослав Петрович, мій безпосередній начальник у минулому і, можливо, з огляду на моє вчорашнє нічне повідомлення, з понеділка в сьогоденні.
Учора, після бурхливого сексу та на емоціях, побоявшись, що зранку передумаю, я написала йому повідомлення, доки Руслан був у душі:
"Моя робота в Арді Гранд ще актуальна? Хочу повернутися в понеділок".
Мені було байдуже, як це для нього виглядало. Він сам, під час нашої останньої зустрічі, перевів наші стосунки в менш формальний ступінь. І я збиралася цим скористатися. Мені необхідна була хоч якась "подушка безпеки" для максимально можливого безболісного приземлення. Хоча сама я в це слабо вірила!
Зараз, поки є надія, я піти не зможу. Але й жити, дихати одним лише Русланом ці вісімнадцять днів я не збираюся. Хочу придивитися до Ярослава. Він досить гідний кандидат. Високий, привабливий, з адекватним характером. Ну і що, що як чоловік мене не приваблює? Можливо, не так дивилася?!
Не красиво, звісно, спати з одним та водночас розглядати на його місце іншого. Та й навряд чи мені це особливо допоможе при кінцевому розкладі не в мій бік. Але я й так пов'язла в Руслані по шию, пірнати ж повністю з головою – поки ще не повна дурепа. Мені потрібен значний відволікаючий фактор. Зі своєю совістю якось домовлюся. Руслан, як на мене, чинить іще гірше!
Озирнувшись, я помітила, що він не спить, а підклавши під голову зігнуту в лікті руку, дуже уважно спостерігає за мною. Екран телефону і, відповідно, того, хто дзвонив, він прекрасно бачив.
Кинула швидкий погляд на час. Сьома ранку. Різниця з Україною дві години. У них зараз дев'ята. Ясна річ, що Ярослав не знає про такий нюанс. Тремтячою рукою, під пильним поглядом Руслана приймаю виклик.
- Доброго ранку, Ярославе Петровичу! - голос хрипкий, зрозуміло що я щойно прокинулася.
- Доброго ранку, Богдано! Я тебе розбудив? - чую трохи схвильований голос чоловіка.
Я розумію, що Руслан усе чує, але встати з ліжка і трохи відійти елементарно не можу, бо гола, а починати зараз боротьбу за єдину ковдру, притиснуту потужним тілом, було недоречно та загрожувало наслідками.
- Нібито... ні, швидше за все.
- Щось сталося, Богдано? - Ярослав, на радість, не звернув увагу на мою дивну відповідь, - Прочитав твоє повідомлення та ледве дочекався прийнятного часу для дзвінка.
Знав би він! Але присвячувати його я, ясна річ, не стала.
- Все в порядку! Просто компанія Sollorr Group більше не потребує моїх послуг. Моя робота тут закінчена. З контрактом усе йде своєю чергою. Тож я хотіла б у понеділок повернутися в Арді Гранд, якщо ви не проти, Ярослав Петрович, - усе це випалюю на одному подиху, не дивлячись на Руслана.
- Богдано, мені здається, що ти вже можеш звертатися до мене на "ти" і просто Ярослав. Я вже не твій начальник, - каже зовсім не в тему. Не бачу, але прекрасно відчуваю напругу, що виникла поруч, - Раз так склалося, я дуже радий. Я вже підібрав тобі чудову посаду з хорошим окладом...
- Чудово, - перебиваю його, щоб не сказав нічого зайвого, - Ну тоді до понеділка...
- Звичайно, о дев'ятій ранку підійдеш у відділ кадрів. Я зараз попереджу Наталію Миколаївну щодо тебе. Мене, на жаль, у понеділок не буде на роботі. Але до вечора я звільнюся і ми зможемо десь повечеряти разом. Удвох. Поговорити. Сподіваюся, ти обдумала мою пропозицію?
Відчуваю як червонію, дихання спирає та далі за списком. Руслан встає з ліжка та йде в бік душу, але в дверях зупиняється, тримаючись за ручку. Чекає моєї відповіді.
- Так! Добре.
Сподіваюся, я не роблю чергової дурниці!
