Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

- Будь ласка, не кажи Руслану, що я знаю дату весілля. Та й своєму чоловікові також. Я дуже тебе прошу, Адо! - благаю я дівчину в кімнаті, а точніше у двох суміжних шикарних кімнатах, куди вона мене привела.

Обстановку оцінила лише швидкоплинним відстороненим поглядом. У голові боляче пульсувала раз по раз одна й та сама дата. Третє серпня. Через дев'ятнадцять днів. Менше ніж через три тижні.

- Слухай, Богдано, я нічого нікому говорити не буду. Це взагалі не моя справа. Уже й сама шкодую, що піддалася жіночій солідарності й попередила тебе. Ти мені здалася гарною дівчиною. І я не хочу, щоб ти потім страждала. А воно так і буде, - важко зітхає, усміхаючись, - Ось бачиш, знову лізу, суперечачи сама собі. Занадто я балакуча й емоційна стала. Так і за першої вагітності було. Ти, давай, відпочивай. Не буду тобі заважати. Вечеря, до речі, о восьмій. Кір із Русланом уже мають повернутися до цього часу. Але якщо ти не втомилася, то можеш скласти мені компанію. Якщо, звісно, хочеш.

- Я зовсім не втомилася. У літаку виспалася. Тож із задоволенням складу тобі компанію.

Залишатися зараз на самоті й накручувати себе зайвим, жодного бажання не було. Подумаю про все потім. В ідеалі наприкінці всієї історії. Тільки ось це нереально для мене! Може хтось і вміє контролювати свій процес мислення, але точно не я. Тож зараз мені потрібен хороший відволікаючий фактор, щоб насолоджуватися тим, що є.

- Ну тоді розташовуйся. Одягай купальник та я чекаю на тебе внизу. У тебе ж є купальник? А то я можу...

- Є, я ж в Абу-Дабі летіла! - посміхаюся майже радісно.

- Чудово! Чекаю внизу.

Купальник я вибрала собі середньої скромності. Не дуже відвертий, але й не суцільний. Чорний із червоними розводами.

Ми влаштувалися на дерев'яних шезлонгах біля величезного басейну з неймовірним видом на Перську затоку. Коли тільки вийшли сюди, у мене аж дух захопило від краси, що відкрилася.

- Коли Кір привів мене сюди вперше, я одразу закохалася не в сам будинок, а ось саме ось у це, - Ада обводить рукою, з якимось безалкогольним освіжаючим коктейлем, краєвид, що відкривається перед нами, і додає з гордістю, - Подарунок за Арсенія.

- Цей будинок? - у мене від подиву витягується обличчя.

- Угу, - киває із завзятою посмішкою з ямочками.

- Обалдіти! - тут будь-яка позаздрить, без винятку, яким я, звісно, не є, - Скромненько, звісно! Але зате зі смаком.

Сміємося разом. Ада виявилася дуже приємною дівчиною у спілкуванні. Балакали в основному ні про що. Як вона й обіцяла, у тему Руслана вона більше не лізла. Я теж більше не намагалася вивудити в неї якусь інформацію. Навіщо мені непотрібний прикорм для роздумів?

- І де ж ти знайшла такого чоловіка? В інтернеті? Ти ж не арабка. Зовнішність слов'янська. І українською розмовляєш добре, але з акцентом. Не можу зрозуміти, хто ти за національністю, - запитую з непідробним інтересом.

- У мене мама українка. Але сама я полька. А з Кірманом я познайомилася з метою обікрасти його! - усміхається, - Потім зникла. Йому це не сподобалося і він мене знайшов. Там довга й нецікава історія.

- Звісно! Судячи з інтригуючого початку історії, охоче в це вірю! - усміхнулася у відповідь, відставляючи вбік свій уже другий за рахунком алкогольний мохіто, - Піду ще раз скупаюся. Точно не хочеш зі мною? Вода дивовижна!

Розпитувати я нічого не стала, хоча й хотілося. Але видно, що Ада не особливо прагнула до продовження.

- Вірю! Але я справді не хочу. Ми з тобою дві години провалялися. Скоро вже чоловіки повернуться. Я піду до себе. Ісар у твоєму розпорядженні, - киває в бік арабської дівчини, що причаїлася в тіні будинку в повному мусульманському обмундируванні в сорокаградусну спеку!, - Якщо щось знадобиться звертайся до неї. Вона трохи знає англійську.

- Дякую, але я сумніваюся, що знадобляться її послуги. Я поплаваю трохи і теж піду збиратися до вечері.