Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Спустившись униз сходами, ми вийшли з Русланом на величезну терасу, де вже був накритий для нас стіл. Аду я помітила мигцем, вона обіймалася й інтимно розмовляла з високим крупним брюнетом біля перил. Вони були так захоплені собою, що навіть не помітили нашого приходу. Та й я не сильно загострила на них увагу. Мене моментально відволік вид, що відкрився перед очима. Здавалося б пройшло не так багато часу, як ми покинули басейн, що знаходиться зараз внизу під нами, а картина повністю змінилася. Затока вечірньої пори виглядала ще більш заворожуюче. 

Вловивши мій стан, Руслан, який тримав мене до цього за руку, притягнув до себе, напівобійнявши за талію, та зашепотів на вухо, губами торкаючись, дратуючи мочку. Знає, що це моє чутливе місце!

- Хочу якомога частіше бачити такий вираз на твоєму обличчі!

По тілу одразу пішло тремтіння. Серце зрадницьки захоплено затріпотіло. Зніяковівши, кивнула вперед:

- Але ж подивися як красиво!

- Красиво! - Руслан лише на мить кинув погляд на море та знову повернувся до мене, - Але мені більше подобається дивитися на тебе!

- Яка ідилія! - раптом ззаду пролунав власний глузливий голос незнайомою мені арабською мовою, - Навіть трохи шкода, що порушив.

Я різко за інерцією спробувала відскочити від Руслана, але він, як завжди, на це мав свою думку. Лише міцніше притиснув мене до себе.

- Не проти після вечері поплавати на яхті? - запитав він абсолютно незворушно, не звертаючи увагу на явно незадоволену людину, що стояла позаду нас.

- Ні, не проти! - прошепотіла зніяковіло, - Із задоволенням!

 Кілька секунд Руслан вдивлявся в мене, зчитуючи емоції, а потім із заспокійливим шепотом "Нічого не бійся!" все ж розтиснув напівобійми, щоправда руку зі своєї так і не випустив. Повертаючись до чоловіка, який перервав нас, я помітила, що Ада з чоловіком, Кірманом, поспішно попрямували до нас.

- Пане Азіс Фаез! - чемно злегка схилив голову Руслан.

- Пане Власенко! Яка несподівана зустріч!

- Дідусю! Не знав, що ти збираєшся нас сьогодні відвідати, - поруч зі мною пролунав оксамитовий спокійний чоловічий голос, а слідом трохи писклявий нервовий голос Ади:

- Дідусь!

Високий, сивий і доволі гарний для свого віку чоловік, який до цього пильно роздивлявся мене, перевів незадоволений погляд на пару, що підійшла.

- Звичайно, ви не знали, діти! А то б давно вже куди не будь втекли! - лише явно для вигляду щось бурчав старий, хоча таким його можна було назвати з великою натяжкою, - Бачу ваші ніжності заразні, - гострий погляд знову вчепився в мене, - Чи не представиш мені свою супутницю, Руслане?

- Богдана!

Мені було дуже некомфортно від того, що я їх не розуміла, але особливо напружувала увага цього чоловіка, який явно мав тут вагу або, просто кажучи, був важливою персоною. Ще й ім'я моє прозвучало. Ніби відчуваючи мій настрій, Руслан почав м'яко погладжувати великим пальцем внутрішній бік моєї долоні.

- Оце так! - старий здивовано подивився вже на Руслана, - Я очікував почути інше ім'я.

- Іноді очікування не сходяться з реальністю. Таке буває! - знову незворушне.

- Значить, вирішив відпочити перед весіллям, - хмикнув старий, - Дивись, не заграйся, Руслане!

- За всієї поваги пане Азіс, вас це не стосується!

- Ти маєш рацію! Твоя справа! Але це стосується пана Баррінгтона. А в нього і руки довгі та очі і вуха є скрізь. Але, гадаю, ти й сам прекрасно це знаєш.

- Як ви правильно висловилися - це моя справа! Але дякую за занепокоєння!

Руслан розмовляв абсолютно спокійно, тоді як старий не приховував своїх негативних емоції. Але за показною суворістю, з якою він розмовляв, проглядалася повага до співрозмовника, було видно, що Руслан йому подобався.  

- Діде, я бачу що і в тебе руки, очі, вуха теж скрізь є. Люди твої не дарма гроші отримують, - втручається Кірман, - Швидко до тебе інформацію донесли про приїзд Руслана.

Як я не намагалася зрозуміти про що вони говорять, але чужа мова раптом казково не розшифрувалася особисто для мене, тому звернула свою увагу на чоловіка Ади. Одне слово - красивий, ні, навіть два слова - дуже красивий. Не гарненький, а саме по-чоловічому гарний. Це я зазначила машинально, знову безуспішно вслухаючись у розмову.

- Але ти ж мені не повідомив, Кірмане про приїзд такого шанованого гостя!

- Не бачив сенсу! Завтра ви б усе одно зустрілися на святі.

- Дідусю, може продовжите розмову за вечерею? - дуже до місця вклинилася Ада, - Сподіваюся, ти ж приєднаєшся до нас?!

- Звичайно, онучко! - на дівчину старий подивився з неабияким теплом.