Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Решта часу польоту минула спокійно, бо майже одразу після "продуктивної" розмови з Русланом я заснула. Розбудила мене стюардеса перед прильотом уже на білосніжному диванчику, а не в кріслі, де я засинала. Вкрита ковдрою.

Руслан переніс?! Сумніваюся, щоб хтось із його охорони. Наскільки тепер я зрозуміла, він і раніше досить ревниво ставився до мого спілкування з протилежною статтю, звісно у своїй манері. Зараз же це стало більш явним та агресивнішим. Вираз очей у нього змінювався не в кращий бік.

Як, наприклад, сьогодні, коли ми пересаджувалися з машини в літак, та я, вперше побачивши цю шикарну білосніжну ластівку наживо, не втрималася і висловила своє захоплення одному з охоронців, що йшов недалеко від мене. Руслан в цей час розмовляв по телефону. Охоронець мені посміхнувся та просвітив повною назвою літака. Почав ще щось говорити, але, подивившись поверх мене, різко замовчав, а потім узагалі, зім'ято вибачившись, перестав звертати на мене увагу.

Я повернула голову. Руслан спокійно продовжував спілкуватися з невідомим співрозмовником по телефону, але його попереджувальний погляд у бік охоронця я встигла перехопити. Нічого собі дресирування! І як я раніше такого не помічала? Взяти навіть того ж водія Андрія, флірт із яким обірвався на самому початку. Так, умію я не помічати очевидні речі!

Коли ми спустилися з літака, Руслан одразу взяв мене за руку та не відпустив навіть у машині. Погладжуючи великим пальцем внутрішню сторону моєї долоні він розповідав про Абу-Дабі. Про всю красу міста, що ми проїжджали. Його обізнаність викликала захоплення. Я ставила, іноді, можливо, безглузді запитання, але Руслан спокійно відповідав на все. Бувало навіть із посмішкою. Напевно, це було наше перше таке невимушене спілкування. 

- Чому ти називаєш мене Богданою? - запитала я починаючи страшенно нервувати, коли Руслан сказав, що ми вже під'їжджаємо.

Хоча, здавалося б, чому? Адже цих людей я побачу вперше й востаннє. Але мені хотілося справити на них гарне враження. Сподобатися! Щоб Руслан побачив це й оцінив. Все ж на щось сподіваюся? Це по суті в жіночій природі!

- А хіба тебе не так звуть? - з усмішкою перепытує Руслан.

- Ну, зазвичай мене всі Даною звуть, - відповідаю йому теж з усмішкою, але якоюсь нервовою.

- Мені подобається твоє повне ім'я, Богдано! - піднімає мою руку, яку досі не випустив зі своєї, і ніжно цілує в кісточки пальців, - Не треба нервувати! Ада тебе не з'їсть. А Кірман, найімовірніше, навіть не помітить.

Усе він розуміє та все він помічає!

- Я просто дуже погано сходжуся з незнайомими людьми! - кажу як є.

- Тобі не потрібно ні з ким сходиться, - звучить незворушна відповідь, яка повертає мене з розмахом на землю, - Просто відпочивай та отримуй задоволення від подорожі!

Ось це я розслабилася! З невизначеним "угу" відвертаюся до вікна.

Незабаром ми під’їжджаємо до шикарної вілли. Я із захопленням дивлюся на всі боки, поки ми підходимо до масивних вхідних дверей. Усередині до нас одразу ж зі сходів спускається мініатюрна білявка і радісно обіймає Руслана, отримуючи у відповідь такі ж щирі обійми. На моїй пам'яті це була перша особа жіночої статі, яка дозволила собі подібне з ним.

- Здрастуй, Адо! - по-дружньому цілує у скроню.

- Ну нарешті! З приїздом! - дівчина відривається від Руслана, дивиться на мене і простягає руку для привітання, - Вас обох із приїздом! Я Ада.

Красива. Мила. На щоках спокусливі ямочки від посмішки. У мене теж такі є, думаю з дещицею ревнощів.

- Богдана, - встигаю я тільки-но представитися, як дівчина починає щебетати.

- Дуже приємно, Богдано! Ви нова помічниця?! - повертається знову до Руслана, - Ти й сюди роботу притягнув. Як завжди! Як і Кір! Він, до речі, ще зранку у справах поїхав, хоча обіцяв сьогодні зробити вихідний.

Ображено надуває губки. А я чекаю чи виправить її Руслан, позначивши мій статус перебування тут.

- Знаю! Мені потрібно їхати до нього в офіс. Просто зараз, - не позначає, не виправляє!

Ось тепер я зовсім не розумію, як поводитися. І, звісно ж, стає прикро й неприємно. І що? Куди це він просто зараз зібрався? Кидає мене тут?

- Ви навіть не відпочините з дороги? Давайте я вам хоча б ваші кімнати покажу. Дівчина повинна відпочити, Руслане, так не можна експлуатувати людей...

- Я врахую, Адо! До речі, вітаю з майбутнім поповненням! - він незворушно перебиває її докори.

- Ти знаєш?! - дівчина скромно щасливо накриває свій поки ще плоский живіт рукою. 

- Кір, не зміг утриматися! - явно підколює друга! Мене за талію притягує до себе, - А нашу кімнату покажеш моїй не помічниці! Залишаю її під твою опіку.

Нахиляється до мене і цілує прямо в губи. Зовсім не скромно! З почуттям! З язиком. При ній! Відсторонюється і добиває, чмокнувши в ніс.

- До вечора, дівчата! Поводьтеся добре!