Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
- До вечора, дівчата! Поводьтеся добре!
Ось це я розумію, виправив дівчину, позначив мій статус! Дуже вражаюче! Щоб вже точно сумнівів не було. Напевно з порожевілим обличчям дивлюся слідом за Русланом, що йде. Ну, не звикла я ще до таких проявів почуттів на публіці, нехай навіть в одній особі.
Повільно повертаюся до дівчини. Вона, так само тримаючи руку на своєму животі, дивно дивиться на мене.
- Якось так! - ніяково знизую плечима.
На Руслана злитися не можу. Адже сама ж цього хотіла хвилину тому! Звісно, не так кардинально. Але все ж таки!
- Даааааа! - протягує Ада, злегка похитуючи головою.
І тут до мене доходить очевидна річ, про яку я раніше просто банально не замислювалася! Його друг, цей Кірман, а значить і плюсом дружина друга, Ада, в курсі планів Руслана на найближче майбутнє. Тобто про його скоре одруження. Якщо це, звісно, правда! Особисто для мене вимовлені ним кілька разів слова здаються сказаними для того, щоб я особливо ні на що не розраховувала. Так, я знаю, що в нього є дівчина. Але я жодного разу її не спостерігала, тільки один раз чула їхню розмову по телефону. Може, я взагалі тоді помилилася. Як і не бачила жодної підготовки до скорого весілля. У моєму розумінні все здавалося ефемерністю. Рівно до цього моменту!
- Ти перша дівчина, з якою Руслан вирішив нас познайомити. Незважаючи на те, що...
«У нього скоро весілля» або «в нього є наречена!». Неважливо, яке точне подальше формулювання, але ці слова повисають у повітрі. Знаю! Відчуваю! По-іншому завислу фразу я інтерпретувати не можу.
Я мовчки дивлюся на неї. Очі не опускаю. А сенс прикидатися або перепитувати? Вдавати, що я не в курсі? У її погляді бачу збентеження та ще щось поки незрозуміле. І навіть починаю здогадуватися що! Їй, як щасливо заміжній дівчині, має бути зараз неприємно, а може навіть і гидко від моєї тут присутності. Ніби я вся така остання погань втручаюся та заважаю майбутньому щастю двох половинок. І так, я сама полізла до нього! Усередині починає розростатися неприємне відчуття.
- Сама не знаю, навіщо він мене сюди притягнув, - кажу скоріше сама собі, ніж їй, ну і щоб заповнити паузу, що повисла.
- Ти дуже красива і яскрава дівчина, Богдано. Нічого дивного немає в тому, що Руслан не може від тебе відірватися. Між вами все так і іскрить. Не помітила одразу, бо дуже рада була бачити Руслана. Давно він нас не відвідував. А я з маленькою дитиною не дуже політаю. Та й тепер..., - кілька секунд задумливо дивиться на свій живіт, погладжуючи його рукою, немов на щось наважуючись. А потім піднімає свої красиві блакитні очі і все ж обрушує на мене голу дійсність, - Він не змінить свого рішення. А я бачу, що ти загрузла.
Вона розуміє, що я розумію, і я розумію, що вона розуміє. Ось такий ось правдивий каламбур виходить!
Я не права, ніякої неприязні від неї я не відчуваю. В її погляді я помічаю ще гірше для себе. Жалість! Я вже знаю, що Ада бачить. Сама не раз спостерігала подібне в очах, обличчях інших дівчат, нерозділено закоханих у Руслана. Тільки в мене ситуація ще поганіша. Адже ті, інші, так і не дізналися, що таке бути з ним. Відчувати його увагу, нехай і певну та короткочасну. Відчувати, поглинати його пристрасть, потопати в ній. Мені, можна сказати, пощастило! З боку мазохізму.
Нехай! Буду насолоджуватися тим що є, скільки б нам не було виділено часу. Як він сам нещодавно сказав. Потім зберу себе по шматочках та почну нове життя. Без нього! До речі, а скільки нам там залишилося?
- А коли станеться..., - ковтаю гіркий клубок та все ж таки продовжую, - ця велика подія?
Ада махає в запереченні головою.
- Ходімо, покажу вашу кімнату. Ти втомилася з дороги..., - повертається йти, але я хапаю її за руку.
На даний момент мені дуже дуже потрібно це знати!
- Ада! Будь ласка!
Не знаю, що вона бачить у моїх очах - прохання, благання чи розпач, а може щось інше, але все ж таки видає прокляту дату:
- Третього серпня.
