Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

      Ми    приїжджаємо    до    якогось   дерев'яного    будиночка   біля    річки.    Тут     дуже     гарно ,   але    навкруги   немає    нікого   і     нічого.    Хоч     я     і     погодилась   з   ним      поїхати,    та    я    не   думала  ,   що     ми    будемо   взагалі   самі.    Ще    й     в     будиночку...   Я     вчепилась   руками    міцніше    в     його    прес    і      Давид     повернув     до    мене    голову.     Мабуть    по    моїх   очах    все   видно.

    -   Ти    боїшся     мене?  -  запитує      зазираючи    в      очі.    Потім     підіймає    одну    мою     руку    до     своїх    губ   і    цілує .  -   Не    бійся.    Я     ж   обіцяв ,    що   навіть   не    торкнусь    тебе  ,    якщо    не    захочеш.     Якщо   хочеш,    поїдемо    в     інше     місце.   -  він    прикладає     мою    долоню    до     своєї     щоки  ,   а     я     тону    в    його    очах   і    в   своїх     відчуттях.   

    -  Не   потрібно   нікуди    їхати.   Просто ...   просто    я    не     знаю    тебе.    -  шепочу.   Можливо    я   роблю     велику     помилку,    та    я   знов    вирішую    йому    довіритись.     Якби    він   хотів    щось    мені   зробити,    вже     б    зробив.   Давид    посміхається    і      ще    раз     поцілувавши    мою     долоню,    злазить    з    мотоцикла    і     наче   пушинку    знімає    мене.   Знов    відчуваю   себе    маленькою   комашкою    поруч    з   ним. 

     -  Саме   для   того    ми   тут.   Щоб    познайомитись   ближче.    Я     хотів  ,  щоб    нам  ніхто    не   заважав.

     - Але   навіщо    тобі  це?  -  навіщо    тобі   ,  такому   бездоганному ,   недосвідчена    сіра    мишка?  Хотілось   додати.

     -  Ти   подобаєшся    мені ,   крихітко.   До     божевілля    просто.   Я    хочу   з   тобою      зустрічатись.   - Здається     він    знов    прочитав    по  моєму    виразу  ,   наскільки  мене    шокувало   його   зізнання.    Посміхнувся ,    взяв    мене   за     руку     і    повів      всередину    будиночка.     О Господи!    Я   йому   подобаюсь.  

     Зайшовши     всередину     розумію ,   що    чоловік     готувався.   Посередині    стоїть   стіл ,   на   якому   багато   різних    страв  ,    вино    і   знов    білі    троянди.  

    -  Ого,    ми    ще    когось   чекаємо? 

    -  Ні.   Просто   я    ж  поки   що   не   знаю  ,    що   ти    любиш.  Тому   так.  -  показує   на    стіл.    Ми  сідаємо   і    Давид   бере     в    руки    вино.

    -  Але   ж    ти   за  кермом.  -  вирвалось    з  мене.  

    -  Я   не   буду ,    не   хвилюйся .   Це   для   тебе.

    -   Я    не   п'ю,   взагалі.  -  він   посміхається  і   кладе   пляшку    назад    на   стіл. 

    -  Скільки     тобі    років   крихітко?  Розкажи    щось   про   себе.

     -   Мені    19  років.   Навчаюсь     на     другому   курсі    юридичного    університету.    -   почала    я     розповідати,   а    Давид    уважно    мене    слухав .   Іноді    щось    перепитував ,    видно     було  ,  що   його   дійсно    цікавить    моє    життя.  І   це     мені    дуже   подобається.   -   А   тепер     розкажи   про    себе.  -   прошу   його    і    бачу   як  він     напружується. 

     - Мені     29   років.   Займаюсь   сама    бачила   чим.    Сім'ї   в   мене     немає ,   я   ріс    в    дитячому    будинку.    В   мене   є     лише    друзі.   Я     вас    пізніше   познайомлю.    Ми   з     дитинства    разом.    -  мені    його   шкода.   Не    уявляю     як    це  ,    розуміти    що   в    тебе  немає     нікого    з   рідні.    

     Ми   так   сиділи   до    самого    вечора.   Спілкувались ,    сміялись   і   я   зрозуміла ,    що   хочу    ,   щоб   так   було    завжди.   Мені    з    ним    так    легко  і    так    спокійно.    Дуже    часто    ловила    його     погляд     на   своїх    губах    і   мене     кидало    в   жар.     Я     б    теж    хотіла ,    щоб     він   мене   поцілував ,    та      він    навіть   не    намагався,    лише     поїдав     мої   губи     очима.    Мабуть    через     обіцянку ,   що    не   торкнеться ,    якщо      я    не    захочу...    А    якщо     я     хочу ?    

         - Маленька ,   ти    так    дивишся     на   мої    губи  ,   що   я    зараз   не     стримаюсь...

    -  І   не     треба.    Не   стримуйся. -  шепочу.  Двічі    повторювати    не     потрібно.   Він   швидко   піднявся  ,    два    кроки    і     я    в    його   обіймах ,    а    його   губи     накривають    мої .   Щойно    він     поглиблює    поцілунок,    як    з    мене    виривається    стогін.

    -  Дідько.  - гарчить    в    губи. - яка   ж    ти     солодка   крихітко.   -   і   знов   цілує.   Я    божеволію   від    його   смаку   і    від   наполегливих   рухів   його    язика    в      моєму   роті.   Це    мій    перший,   справжній  ,     дорослий     поцілунок.   Давид   міцно     мене   притискає    до     себе    і    я    відчуваю ,   що   йому    мало    нашого    поцілунку.   Опускає    свої    долоні    на     мої     сідниці   і     я    перестаю   відповідати    на    поцілунок   і    намагаюсь   звільнитись   з    його    обіймів.   Та    куди    там...   Як  я    можу   вирватись   з  обіймів   самого   Лютого?     Чемпіона    рингу.   Та    він    підіймає    долоні  знов   на     талію ,    але    мене   не    відпускає.

      - Тихо!    Тихо    маленька.  Не   бійся.   Вибач ,    не     стримався.   Ти    така  солодка ,   така    смачна ,   що    мені    знесло    дах.    -   Мені   самій     його   знесло.    Навіть    не    знаю   чого    більше    злякалась ,    що   він   не   зупиниться  ,   чи    що     я    не   захочу    щоб   він     зупинявся...

     Приїхавши   до   гуртожитку  ,   Давид    знов   жадібно    цілує    мої    губи ,    а     я   знов   божеволію     від   відчуттів.