Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
Ми приїжджаємо до якогось дерев'яного будиночка біля річки. Тут дуже гарно , але навкруги немає нікого і нічого. Хоч я і погодилась з ним поїхати, та я не думала , що ми будемо взагалі самі. Ще й в будиночку... Я вчепилась руками міцніше в його прес і Давид повернув до мене голову. Мабуть по моїх очах все видно.
- Ти боїшся мене? - запитує зазираючи в очі. Потім підіймає одну мою руку до своїх губ і цілує . - Не бійся. Я ж обіцяв , що навіть не торкнусь тебе , якщо не захочеш. Якщо хочеш, поїдемо в інше місце. - він прикладає мою долоню до своєї щоки , а я тону в його очах і в своїх відчуттях.
- Не потрібно нікуди їхати. Просто ... просто я не знаю тебе. - шепочу. Можливо я роблю велику помилку, та я знов вирішую йому довіритись. Якби він хотів щось мені зробити, вже б зробив. Давид посміхається і ще раз поцілувавши мою долоню, злазить з мотоцикла і наче пушинку знімає мене. Знов відчуваю себе маленькою комашкою поруч з ним.
- Саме для того ми тут. Щоб познайомитись ближче. Я хотів , щоб нам ніхто не заважав.
- Але навіщо тобі це? - навіщо тобі , такому бездоганному , недосвідчена сіра мишка? Хотілось додати.
- Ти подобаєшся мені , крихітко. До божевілля просто. Я хочу з тобою зустрічатись. - Здається він знов прочитав по моєму виразу , наскільки мене шокувало його зізнання. Посміхнувся , взяв мене за руку і повів всередину будиночка. О Господи! Я йому подобаюсь.
Зайшовши всередину розумію , що чоловік готувався. Посередині стоїть стіл , на якому багато різних страв , вино і знов білі троянди.
- Ого, ми ще когось чекаємо?
- Ні. Просто я ж поки що не знаю , що ти любиш. Тому так. - показує на стіл. Ми сідаємо і Давид бере в руки вино.
- Але ж ти за кермом. - вирвалось з мене.
- Я не буду , не хвилюйся . Це для тебе.
- Я не п'ю, взагалі. - він посміхається і кладе пляшку назад на стіл.
- Скільки тобі років крихітко? Розкажи щось про себе.
- Мені 19 років. Навчаюсь на другому курсі юридичного університету. - почала я розповідати, а Давид уважно мене слухав . Іноді щось перепитував , видно було , що його дійсно цікавить моє життя. І це мені дуже подобається. - А тепер розкажи про себе. - прошу його і бачу як він напружується.
- Мені 29 років. Займаюсь сама бачила чим. Сім'ї в мене немає , я ріс в дитячому будинку. В мене є лише друзі. Я вас пізніше познайомлю. Ми з дитинства разом. - мені його шкода. Не уявляю як це , розуміти що в тебе немає нікого з рідні.
Ми так сиділи до самого вечора. Спілкувались , сміялись і я зрозуміла , що хочу , щоб так було завжди. Мені з ним так легко і так спокійно. Дуже часто ловила його погляд на своїх губах і мене кидало в жар. Я б теж хотіла , щоб він мене поцілував , та він навіть не намагався, лише поїдав мої губи очима. Мабуть через обіцянку , що не торкнеться , якщо я не захочу... А якщо я хочу ?
- Маленька , ти так дивишся на мої губи , що я зараз не стримаюсь...
- І не треба. Не стримуйся. - шепочу. Двічі повторювати не потрібно. Він швидко піднявся , два кроки і я в його обіймах , а його губи накривають мої . Щойно він поглиблює поцілунок, як з мене виривається стогін.
- Дідько. - гарчить в губи. - яка ж ти солодка крихітко. - і знов цілує. Я божеволію від його смаку і від наполегливих рухів його язика в моєму роті. Це мій перший, справжній , дорослий поцілунок. Давид міцно мене притискає до себе і я відчуваю , що йому мало нашого поцілунку. Опускає свої долоні на мої сідниці і я перестаю відповідати на поцілунок і намагаюсь звільнитись з його обіймів. Та куди там... Як я можу вирватись з обіймів самого Лютого? Чемпіона рингу. Та він підіймає долоні знов на талію , але мене не відпускає.
- Тихо! Тихо маленька. Не бійся. Вибач , не стримався. Ти така солодка , така смачна , що мені знесло дах. - Мені самій його знесло. Навіть не знаю чого більше злякалась , що він не зупиниться , чи що я не захочу щоб він зупинявся...
Приїхавши до гуртожитку , Давид знов жадібно цілує мої губи , а я знов божеволію від відчуттів.
