Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

      Я   взагалі   не   сумнівався  ,   коли   запропонував    Насті ,   жити    до   одужання      разом.   Бачив    ,  що  їй    перший   час    було   незручно   в    моїй    квартирі ,   а   можливо   в    моїй  присутності.   Та   пізніше    вона   звикла  і   здається ,   почала  почувати  себе  як  вдома.   За     цей    тиждень  ,    я     дуже     звик    до    Насті  .   Ми     все    робили    разом     і    це    було   хоч   і   незвично,   але    мені    це   подобалось.   Зараз   навіть   самому    смішно ,    що    я    так     боявся     відносин .   Я   обожнюю  ранок,   тому    що   бачу    її   поруч,   в   своєму  ліжку,   таку   сонну    і    милу.   Обожнюю  наші   сніданки  ,  які   ми   готуємо   разом.  Я   повністю   переглянув   своє   життя   і  розумію ,   що   насправді,   просто   раніше   мені  не  зустрічалась   жінка  ,   з   якою  хотілось     це    все    робити.    Поки    що  ,  все   в   нас    дуже    добре,   сподіваюсь     так     буде    і    надалі.    Буває    звісно ,    що    мені     хочеться    побути     на    самоті,    та    це    швидше    від    звички.   

       Знайомство    з    моїми    батьками ,    теж    пройшло    чудово .    Настя    їм    дуже    сподобалась    в    чому    я    звісно    і    не    сумнівався.    Вона    така    жива    і     справжня,    що    просто    не   може     не    подобатись.    Мама    в    захваті    і    Настя    здається    теж    почувала    себе    добре.  Я     знаю,   що    вони  обмінялись   номерами   телефонів  ,   так   що      тепер  ,   знаючи   свою  маму ,   впевнений   будуть   спілкуватись.

        Вночі,     коли    приїхали    від     моїх     батьків,     ще    згадав    університетські    роки,    коли     грав    їй    на    гітарі.    Настя    спочатку    тільки    слухала,    та    коли    я    зіграв   популярну    кілька    років    тому     пісню,     ми    разом    співали.     Це    теж    було     круто.     Ми    реально    дуже     підходимо     один     одному.     Я    щасливий,    що   зустрів    її.     

    Сьогодні,     побачивши    її    в  своєму   кабінеті    зрадів,   подумав,   що   Настя  вирішила   зробити   мені   сюрприз...   Хоча ,  так  воно   і   було ...  Сюрприз   ще  той...

       - Я     вагітна,    Діма. -    сказала    Настя ,    а    в     мене     таке    враження,    наче    мене    чимось     важким     вдарили    по    голові .  Пульс   гепає   в   вухах,   не  можу   видавити  з   себе    ні   слова.    Вона    ще    щось    говорила  ,    та    я    вже    нічого    не    чув .   Сказати     що    я    шокований  ,    це    нічого    не     сказати.    Вагітна.     Я    не    те    що     не    планував    ставати    батьком ,    я     взагалі      жодного     разу ,     навіть    не     задумувався     про    дітей.    Та   який    з    мене     батько?     Аж    смішно.    Я    точно    до    цього    не    був    готовий.     Судячи    по   тому ,    в    якому     стані     була     Настя ,     вона     теж    не    надто    зраділа     цій   новині.    Їй    теж     страшно,     але    вона    вирішила   народжувати.     

    Розумію  ,    що     на    сьогодні    мій    робочий    день     закінчений,    навіть    толком   не    почавшись.     Хочу    все    обдумати.    Вирішую    поїхати    до    Тимура    в   Токіо,    давненько   я    там    не    був.       Та    чомусь    на    цей    раз  ,    мені    не    хочеться   бути    на    самоті.     Хочеться      чиєїсь     компанії,    навіть   не     знаю    навіщо  ,    мабуть    просто    розповісти  комусь   і   впорядкувати   думки.    Мені     просто     потрібно     з     кимось     поговорити.    Так    що    сподіваюсь  ,     що    Тимур    на   місці.   

   Мої    сподівання    не    виправдалися ,    друга     сьогодні    не    було    і   не    буде    в   клубі.        Як     зазвичай    взяв    пляшку    віскаря    і    сів    за    столик .     Випив   трохи    і   розумію  ,    що    бухати    не    хочу  .   Вирішую     набрати    Дем'яна.   

     - Так    брате  ,  я     заходив     до    тебе  .   Ти     що     на    обід    пішов? - запитує     Дем  . -   Я     хотів    з    тобою   поговорити.   

     - У    нас    з    тобою    спільне    бажання.    Тому    й    телефоную .    Я    зараз    в   Токіо ,    не    хочеш    під'їхати?  

    - У    тебе    щось   сталось?   - запитує.

    - Я    не    хочу    по     телефону     про    це    говорити.    То   ти    приїдеш?    

   - Так.    Чекай    скоро    буду. - каже    Дем    і    відключається.   

    Приблизно    через    півгодини,    Дем'ян    вже    сидів   навпроти    мене. 

   -  Ви    що    знов    з    Настею    посварились?     Коли    тільки   встигаєте?   

  - Настя    вагітна. - відразу    кажу.

 - Ого!    Вітаю! -  викрикує    Дем ,    а    я    дивлюсь    на    нього  ,    наче    він   божевільний. - Тобто    ти     не    з    радості   бухаєш?   -  запитує   прочитавши  мої   емоції. 

   - Ти    знущаєшся ?   Який    з     мене   батько  ?  Яка      вагітність ?    Я    можливо    взагалі    дітей    не    планував  ,    а      тут  ...    Тим    більше    так    швидко.  

    - Що    каже     Настя    з    цього    приводу?   

    - Вона    здається    теж    не    надто    щаслива ,   але    буде    народжувати.  

    - От    і    молодець.    Я     не    розумію     в    чому    проблема ?   Ти    кохаєш    Настю ,   вона    кохає    тебе,     ви    вже    якийсь    час    живете    разом     і    у    вас    наче   все    серйозно  .  Так    згоден   ,   ви    не    очікували    ,   згоден  ,   що    це    надто    швидко ,    але    це    логічно  ,    колись    це    мало    статись.    Чому     не    зараз?   

     - Та    тому ,    що    я    не    готовий    до    цього .    Взагалі  .    

     - Що     думаєш    робити?