Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

    - Так,    дякую   .     Зараз    скину    тобі    адресу    лікарні    і    там    зустрінемось.   

   Через     півтори     години,     ми    з    Ліною    зустрілись    біля    входу    в   лікарню.   

    - Бідося    ти    моя.   - каже    подруга   і    обіймає    мене. -   Плакала?    Зараз   головне,    щоб    обстеження     показало,    що    все    добре.    А   з    рештою    впораємось.    Ходімо? -    ствердно    хитаю    головою     і    ми    заходимо    в   лікарню.     

     На    щастя    ,    УЗД    показало ,    що    все   з    нами    добре.     Побачивши    маленьку    горошину    на    екрані,    Ліна    розчулились    і    заплакала ,    а    я    поки    що ,   не    відчуваю    нічого    крім    шоку    і   страху.    Сподіваюсь,   що    скоро    це   зміниться.    

    Від    нервів    і    напруження     тіло    почало    тремтіти.    Розумію,     що    не    зможу    заспокоїтись,    поки    не    поговорю    з    Дімою.    Вирішую    відразу    після    лікарні,     поїхати    до    нього    на    роботу    і    розповісти     про     дитину.     Просто    щоб   він    знав    і    щоб     була    якась     визначеність.   

    До     нього    на    офіс    їду    вперше    і    якби    не    моя    ситуація,    мабуть    нервувала    б ,    та   в     мене    є     важливіша    причина    для    цього.   

    Знайшла     його    кабінет,    на    місці    секретаря     нікого    немає,    тому    відчиняю    двері    в   кабінет     і      заходжу.      Секретар     виявляється     в     кабінеті,     вони     з    Дімою    щось    пишуть.   

    - Настя?  -   дивується    Діма   ,    підіймається    з    місця   і   посміхаючись   йде   до  мене.    - Ірино,     зробимо    перерву.  -    каже    секретарю     і     та    виходить     залишаючи   нас    на    одинці.    Діма     підходить     ближче    і    вираз     його    обличчя    змінюється.     Мабуть     гарно    виглядаю,    заплакана    і   опухла.   -   Що   сталось    Насте?     Чому    ти    тут    і    чому    плакала?   

     - Діма,    перед    тим    як    я    тобі    це    скажу,    хочу    щоб   ти    розумів,     що    я    від    тебе    нічого    не    вимагаю,    просто    ти    маєш    про    це    знати.   

    - Та    що    сталось,   Насте? - бачу,    що    він   нервує.   

    - Весь     час     після    аварії  ,    мені     було    погано    і     симптоми    не    минали,    в     п'ятницю    я     здала     аналіз ,    щоб     дізнатись    що    зі    мною...  

    - Чому    ти    мені     нічого    не    казала?  Чому    брехала  що   все   добре? 

    - Не     хотіла  ,    щоб     ти    хвилювався  .    Та     це     не    головне  ,    сьогодні    зателефонував    лікар    і     сказав   ,   що     результат    аналізу    готовий.   Загалом    все    добре  ,   точніше ...   я    здорова,   але... -     переводжу    подих. -    Я    вагітна,    Діма. -    випалюю    на    одному    диханні    і    дивлюсь   ,    як    розширюється    його    очі.    Мабуть    приблизно    такий     самий    вираз    обличчя    був       і    в    мене.    Він    завис    і    дивиться    в    одну   точку. -    Я    розумію ,    що    це   неочікувано     і   ти   до    цього    не    готовий ,    я    теж   не    готова .   Взагалі.     Тому    ще    раз    повторюю ,     я    говорю    це ,    не    для   того   щоб...     не    тому    що,    від    тебе    чогось    чекаю,     а    тому ,    що     ти    просто     повинен    це    знати    і    як    би    там     не    було,    я    буду    народжувати. -    Діма     продовжує     мовчати  ,    а     я     сказавши     все    що     хотіла ,    виходжу    з    його    кабінету  ,    залишаючи    його   на   самоті. 

    Їду     в    його    квартиру .   Спочатку   роблю     собі    чай  ,   щоб    трошки    заспокоїтись ,  після   чого     збираю    всі    свої    речі ,    викликаю    таксі    і    їду    в    свою    квартиру.    Так    буде    правильно.     Якщо    йому    потрібно ,    він    знає    де    мене   знайти.    Розумію ,    що    як   мінімум ,   він    захоче    зі    мною   ще   поговорити    про    це ,    коли    заспокоїться    і    прийде    до    тями   і    я     буду     чекати    цієї    розмови.