Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
- Так, дякую . Зараз скину тобі адресу лікарні і там зустрінемось.
Через півтори години, ми з Ліною зустрілись біля входу в лікарню.
- Бідося ти моя. - каже подруга і обіймає мене. - Плакала? Зараз головне, щоб обстеження показало, що все добре. А з рештою впораємось. Ходімо? - ствердно хитаю головою і ми заходимо в лікарню.
На щастя , УЗД показало , що все з нами добре. Побачивши маленьку горошину на екрані, Ліна розчулились і заплакала , а я поки що , не відчуваю нічого крім шоку і страху. Сподіваюсь, що скоро це зміниться.
Від нервів і напруження тіло почало тремтіти. Розумію, що не зможу заспокоїтись, поки не поговорю з Дімою. Вирішую відразу після лікарні, поїхати до нього на роботу і розповісти про дитину. Просто щоб він знав і щоб була якась визначеність.
До нього на офіс їду вперше і якби не моя ситуація, мабуть нервувала б , та в мене є важливіша причина для цього.
Знайшла його кабінет, на місці секретаря нікого немає, тому відчиняю двері в кабінет і заходжу. Секретар виявляється в кабінеті, вони з Дімою щось пишуть.
- Настя? - дивується Діма , підіймається з місця і посміхаючись йде до мене. - Ірино, зробимо перерву. - каже секретарю і та виходить залишаючи нас на одинці. Діма підходить ближче і вираз його обличчя змінюється. Мабуть гарно виглядаю, заплакана і опухла. - Що сталось Насте? Чому ти тут і чому плакала?
- Діма, перед тим як я тобі це скажу, хочу щоб ти розумів, що я від тебе нічого не вимагаю, просто ти маєш про це знати.
- Та що сталось, Насте? - бачу, що він нервує.
- Весь час після аварії , мені було погано і симптоми не минали, в п'ятницю я здала аналіз , щоб дізнатись що зі мною...
- Чому ти мені нічого не казала? Чому брехала що все добре?
- Не хотіла , щоб ти хвилювався . Та це не головне , сьогодні зателефонував лікар і сказав , що результат аналізу готовий. Загалом все добре , точніше ... я здорова, але... - переводжу подих. - Я вагітна, Діма. - випалюю на одному диханні і дивлюсь , як розширюється його очі. Мабуть приблизно такий самий вираз обличчя був і в мене. Він завис і дивиться в одну точку. - Я розумію , що це неочікувано і ти до цього не готовий , я теж не готова . Взагалі. Тому ще раз повторюю , я говорю це , не для того щоб... не тому що, від тебе чогось чекаю, а тому , що ти просто повинен це знати і як би там не було, я буду народжувати. - Діма продовжує мовчати , а я сказавши все що хотіла , виходжу з його кабінету , залишаючи його на самоті.
Їду в його квартиру . Спочатку роблю собі чай , щоб трошки заспокоїтись , після чого збираю всі свої речі , викликаю таксі і їду в свою квартиру. Так буде правильно. Якщо йому потрібно , він знає де мене знайти. Розумію , що як мінімум , він захоче зі мною ще поговорити про це , коли заспокоїться і прийде до тями і я буду чекати цієї розмови.
