Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

       Ми   зробили   так ,   як    і    казав    Діма.   Наступного   дня   приїхали   в    мою   квартиру    збирати     речі.   Але,   краще  б   я   приїхала    сама...    Тому    що   за   його   словами ,   мені  взагалі   нічого   не  потрібно...   Навіщо    тобі   це?   Навіщо   тобі   те?   Тільки   дратував ,   поки  я    його    з  квартири    не    вигнала.    Я    люблю   свої  речі ,    особливо   посуд ,   тим    більше,   що  в   нього   його  практично   немає.    То   навіщо    купувати?

    - Ти   тут   ще  довго? -  запитує   Діма    повернувшись   в    квартиру.

    - Ще    трошки.  Тобі   що   нудно   стало   на  вулиці?

     -  Смієшся?    Мені    точно    було  веселіше  ,    ніж   тобі...   Я   зустрів   біля   під`їзду    сусідку   твою   знизу...

     -   І   що?   Вона    щаслива ,    що  я    переїжджаю?   - запитую   уявляючи ,   як  мабуть   радіє   баба   Ніна.

     -  Не    зовсім... -  сміється    Діма.  -  Вона     мабуть    скоро   прийде   ,   просити   тебе    залишитись.  

     -  Чого   це?  -  він   починає   ще  сильніше    реготати. 

     -  Потрібно   було   бачити   її    обличчя ,   коли   я   сказав  ,   що   ми  будемо  здавати   квартиру  ,   сім`ї   з    трьома   дітьми    і   ротвейлером.  

    -  Але    ж   ми   не   будемо  здавати    квартиру...

    - Вона   ж   цього    не  знає.   -   відповідає   і   обіймає  мене.   

   -  Дитячий   садок.   Повеселився?  -   він   киває.  - Добре.   Тепер    до   роботи .   Можеш   виносити     он  ті    коробки. 

  -  А    може    зробимо   сусідці   прощальний    подарунок?   -  запитує   і   починає   розстібати    ґудзики    на   моїй   сорочці.   

   -  Ні.    Подарунки   будуть   тоді ,   коли   всі   речі    будуть    в   шафках,   в    твоїй    квартирі.  -  кажу   зупиняючи    його    руки.   

   -  Злюка.  -  чмокає   мене   в    губи.   -   Що    там   нести? 

   -   Спочатку   он   ту   коробку ,   але   обережно ,  там    посуд.  -  Діма    бере   її   і   виходить   з   квартири.   За   кілька    секунд   чую    такий   гуркіт  ,   що   підскакую    на   місці.   Вибігаю    в   під`їзд ,   а   там   стоїть   Діма    і   тримає    короб   в    якого    порвалось   дно   і   майже    весь   мій    улюблений   посуд   розбився.  Підіймаю   очі    з   осколків   на      Діму...

   -   Я   куплю   тобі    все,   що   розбилось   і   навіть   більше,   якщо   захочеш  .   Тільки    не  дивись   на   мене  так...   Мені     страшно.  -  Я    почала   сміятись.  -  Знаєш  ,  кажуть   що   розбити    тарілку  ,  це   на   щастя...   Уявляєш ,   якими   щасливими   ми   будемо?  

   -  Хороша    тактика.   -  він   кидає   коробку    на    підлогу    і   переступивши    через   осколки , підходить   до   мене   і    цілує.   -  Ти    не   злишся?   

   -  Посуд   звісно   шкода ,   але   ж   не     сваритись   через   нього.  -  кажу    і   цілую   його.

   -  Я   казав ,   що   кохаю   тебе?  

   -  Щось   таке   чула.  -  відповідаю   і    посміхаюсь .  -  Я   теж   кохаю   тебе ,   Діма.  

     Речі   ми    таки    перевезли   і   майже    до     самого    вечора ,    я   їх    розкладала   по   місцях.      А     ввечері    до    нас   приїхали    Ліна    з   Машкою   і    Демом.    Ми    всі   ділились    новинами   і     я    подумала ,   що   мабуть   Поліна    Григорівна ,  буде    щаслива   все   це    почути.   Ліна,    ніби    прочитавши    мої  думки ,  озвучила   їх    і   ми   всі   разом     вирішили  ,    на    вихідних   поїхати    до    Шевченків    старших   і    порадувати  їх.   

     Як   ми    і   думали ,   батьки   Діми   і  Дем`яна   ,    дуже    зраділи ,    що    їх   сини   одружуються.   А    коли   почули ,   що   я  вагітна ,   Поліна    Григорівна    розплакалась    і     довго    мене    обіймала.  Вона   сказала  ,   що   буде   допомагати    мені   з   дитиною  і    запропонувала   після   пологів    ,   переїхати  до   них   за   місто.   Вона    як    завжди ,   дуже    поспішає,    але   це   дуже   приємно   і  я    звісно   розгляну   цей    варіант ,    якщо   мені  потрібна   буде    допомога.  

         Наше     весілля    було    першим ,   тому    що   я    хотіла    одягти   сукню ,   яка    мені   подобається  ,   а   не   ту ,   в    яку    я    зможу  втиснутись.    А    так   як  під   час    вагітності  ,  я   почала   жерти   ще  більше  ,   ніж   раніше ,   мабуть   скоро   буду  схожа    на   бегемота.     Нашими   свідками   були    Ліна    з   Дем`яном.    На   весілля    звісно   прилетіли  мої   батьки .   Мама    була   просто   в    захваті    від   Діми...   Цей   ловелас ,   своєю    харизмою  і    чарівною   посмішкою  ,   відразу    зачарував  її.   Святкування   розтяглось   на    два   дні.   Вчора    було   багато   гостей ,   колеги  ,  партнери  ,  знайомі   і   друзі .   А   сьогодні ,   зібрались   лише   рідні    і   близькі    в   будинку    Шевченків.    Мені   дуже   сподобалось    наше    весілля ,   але   я    так   втомилась ,   що   щойно    побачила   подушку  ,   відключилась...    Так   що ,    першої    шлюбної    ночі  ,    в   нас   ще  не   було.   Та   Діма  сказав  ,   що   приготував   мені    сюрприз  ,    на  цю   ніч.   Дочекатись   не  можу.    

        -  Поїхали?  -   запитує   мій   чоловік,    взявши   мене   за   руку.

        - Куди? 

        - Як   це    куди?   У    нас    перша    шлюбна   ніч    і   в    мене  для   тебе   сюрприз. 

   Ми    сіли   в    автомобіль   і    поїхали   в    протилежну   від    міста    сторону.    Заїхали   в   якесь   село   і   Діма     зупинився    біля   якогось    будинку.  

      -  Виходь .  -  каже .   А    я    не    розумію   що   відбувається.

      - Чий    це    будинок?  -  запитую   вийшовши    з   авто.

      -  Не   бійся.   Тут   сьогодні    нікого  немає  і    не    буде.