За межами кохання - Тетяна Калинова

         До     Манчестера     ми    їхали     майже    5    годин,     втомились    жахливо.      Через    страшну    спеку  ,   хотілось    в    першу    чергу    прийняти   душ.    Нас      поселили    в    готель    і    дали    2       години    на    відпочинок.     Через     3     години,     перша    гра.      В     першу    чергу    я    зателефонував    Кеті    і     повідомив  ,   що    ми    вже    на     місці    і    все    добре.     В    неї   був     гарний    настрій ,    вони    з    Ені    збирались    на    шопінг.   

    Першу    гру    ми    виграли,    до    того    ж     дуже    легко.      Хлопці     молодці,     виклались     на     всі    100%    . Як    завжди    основні    очки    команді     принесли    ми    з    Ітаном.     Хороший  він    гравець,     хоч     і    виявився ,   не     дуже    хорошим    другом.      Хоча  ,   якби    я    не    закохався    в     Кеті ,     я     б    точно     по-іншому     до    цього    ставився.     Його    проблема    в    тому    ,   що    коли     я    попросив     припинити    і    вибачитись ,    він    продовжив    розпускати    плітки.     А   ще    завдяки    йому    про    нас    з    Кет ,   не    розмовляли    хіба    що     німі.     Навіть    якщо   це   правда,     він    цього    не    міг   знати,     просто    припустив.      Чому    я    про    це    думаю?   Та    тому,     що    мені    не    вистачає   його,    ми    з    дитинства     дружили.     Особливо    це    відчувається    в    ось    такі     моменти,     коли    ми    на     емоціях,     коли     адреналін    зашкалює.      

      Виявилось,    що    Ітан    думав    про    те    ж    саме.   Після    гри    він    підійшов    до    мене,    вибачився    і     сказав ,    що      був     дурнем.  Обіцяв    вибачитись    перед    Кеті.   Сказав    що    насправді    йому     подобається    моя    дівчинка    і     він    за    нас     радий.   Також    сказав,    що    йому    мене    не    вистачає    і    він    хоче     повернути     нашу    дружбу.     Я    відповів,    що    якщо    мала     йому     пробачить,    тоді     я    за.   Мені    теж     не     вистачає    нашої     дружби.    Тим    більше,    я    бачив,    що     він    говорив    щиро.

      Ввечері     я     знов     зателефонував     Кеті.      Цього    разу  ,    вона    явно     була    засмучена.     На     запитання ,    чи    щось    сталось,    відповіла,    що    просто    скучила.    Та    мені    здається ,    що    справа    не    лише    в    цьому...     Один    день    вже    минув,    ще    два    маленька.    Ще      два    дні    і     знов     будемо    разом.     Наступного     разу    їдеш    зі    мною .    Навіть    якщо    не    захочеш.   

     Час     минув     швидко     і    через     годину     в     нас     остання    гра,    після    якої     буде    нагородження    і    банкет.    Після    ми    їдемо    додому.    Я    вже    дочекатись     не    можу.     Мені    терміново     потрібно    додому.    Відчуваю    що    щось    сталось.     Сьогодні    кілька    разів    телефонував    Кеті,    вона    не    брала    слухавку,    а    пізніше    вже    монотонний    голос    сказав ,    що     мій    абонент    поза    зоною.    Тато    сказав ,    що    вона     гуляє    з    подругою.    Та    щось    тут     не    те.     Якби   все    було    добре,    вона    б    сама    зателефонувала.     Та    й   в    тата    був     засмучений    голос.    Відразу    подумав,    що    можливо    батьки    дізнались    про    наші    стосунки ,    але    тато    б    не    промовчав.    Він    би   спершу    по    телефону    дав    мені    бамбулей ,    а    потім    вдома    б    добавив.    

      Після    гри     я   знов  зателефонував     Кеті   і    вона     знов    поза    зоною     досяжності .    Та   що    за    чортівня?   

     Поки     ми    їхали    додому ,    я     мало    не    збожеволів.     Дорога     здавалась    безкінечною.     Та     щойно     мене    висадили    біля     дому,    я    полетів    в    будинок      і    буркнувши    батькові ,     який    вийшов    мені    на    зустріч    "привіт" ,   побіг     на    другий    поверх    в    її    кімнату.     В    кімнаті    було    порожньо.    Там    не     просто    не    було    моєї    дівчинки,    там    не    було    її    речей.    Ні       ноутбука    на    столику,    ні    косметики  ,    ні    одягу.    Та    що    сталось?     Виходжу   з    її    кімнати    і    йду    до    себе.    Кидаю     сумку    на    підлогу    і    бачу    на    ліжку    листа.     Беру    його    в    руки ,    але    вже   розумію,    що     мені    точно    не    сподобається     те,   що    там    написано.   

    Кевіну

  Кевіне ,     вибач    мені    будь-ласка.     Мені    дуже    складно.  Я   так   не    можу.    В    наших    батьків    буде    дитина.     Я   не    хочу ,   щоб     мама     хвилювалась.    В   неї    й    так   через    мене ,   була     загроза    викидня.    Вибач    мені    ще    раз .   Я    слабачка.     Я   не   вмію   боротись     так ,     як    це    робиш    ти.    Дякую    тобі    за    все.   Будь    щасливий.    Завжди    тебе    кохатиму.    

  Кеті.

        Що    за    фігня?     Все    що    я    зрозумів,    вона    була    дуже    засмучена    і    схвильована   , коли    це    писала.    Щойно    хотів    вийти    і    запитати  в   батька    де    Кет,    як    він    сам   зайшов     в    кімнату.   

    - Кетрін     вирішила    повернутись    додому ,   в   Україну. -    вбиває    мене    тато    словами,    наче    пострілом     просто    в    голову.    Як    це?    Сідаю    на    ліжко,    бо    здається    зараз     впаду. 

   - Як    повернулась ?    Чому?    Що   сталось   тату?    Як   ти    її    відпустив?

   - Я    сам    не    знаю.    Коли    вони    з    Ені    ходили    на    шопінг,    в    ТЦ    Ені    втратила    свідомість,    її    забрали    до    лікарні    і    положили     на    збереження.     А    на    наступний   день   ,     Кеті    попросила     купити    їй    квиток    додому.   Сказала    що  вона   не  зможе   тут   жити.    Вона    плакала   і    я    погодився.    Я    думаю     вони   з    Ені    серйозно    посварились.    Та   причину     мені    не    сказали.  -     Дідько !     Хапаюсь    за    волосся.    Я    здогадуюсь    про       причину.     Але     ж    чому   ти    мене    не    дочекалась    маленька?    Я    б    все    вирішив.    Різко    підіймаюсь.