За межами кохання - Тетяна Калинова

         Вже       минуло     чотири      дні,     відколи    я     повернулась     додому.     Та    я    ще    про    це    нікого     не    повідомила.     Лише     Браяну    написала   повідомлення,     що    добралась     нормально,    після    чого    вимкнула     телефон.     Три     дні,     я    практично    не    виходила    з    дому,    лише    в    магазин ,     купила    деякі    продукти,    хоча    апетиту     не    було.     

        Я    дуже    шкодувала,    що    вчинила    саме    так...    Потрібно    було     все-таки   дочекатись     Кевіна,     можливо    він    дійсно    б    щось    придумав.     Просто    тоді ,   я    дуже    злякалась    за    маму,    якби     вона    втратила    дитину    через    нас,    я    б    зненавиділа    себе.     

       А    тепер ,    мабуть    мене    ненавидить    Кевін,    тому   що   я    відмовилась     від   нього,    від   нас.     

 Так!    Все!     Досить!    

        Вже     нічого     не    зміниш.     Потрібно    брати    себе    в    руки .     Потрібно     поновитись    в    університеті     і     йти    на    навчання,    інакше    вдома    збожеволію.    

       Перед    тим     як    йти    в    деканат,     знаходжу     свою    групу .       Чекаю    в    коридорі    закінчення    пари     і    тоді    заходжу    в    аудиторію.   

    - Катька.    Катька    повернулась.    Ура. -    кричать    подруги    і    біжать    обійматись.     

    - Всім    привіт. 

    - Ти     назавжди    повернулась?     Будеш    знов    з    нами    навчатись?    

    - Так    дівчата.    Буду    з    вами.  -    знов    хочеться    плакати.     Я    рада    бачити    подруг,    та    краще    б    я    терпіла    знущання     Мінді,    але    щоб    Кевін    був    поруч.   

    Дівчата    вирішили     прогуляти    наступну    пару     і     замість    неї ,    потягли    мене    в   кафе,    хочуть    знати    про    Англію    і    про    моє     життя    там.     

      Ми    виходимо    на    вулицю    і     я    застигаю...    Здається    в    мене    глюки...   

  Тому    що    я    бачу...    Кевіна.    

    Він    ще    мене    не    бачить.    Швидким    кроком    йде    до   універу     дивлячись   на    вікна.    Та    щойно    повертає     голову    в    нашу    сторону     і     наші    погляди     зустрічаються,     він    теж    зупиняється     на     кілька    секунд,     після     чого ,   ми     разом     зриваємось     з    місця    і    біжимо    назустріч    один    одному.    Я    влітаю    в    його    обійми    і    плачу.     Кевін    міцно    притискає     мене    до    себе    і     гладить    по    спині.     Потім    бере    моє    заплакане    обличчя    в     долоні    і    хаотично    цілує,    в    очі,    щоки,    ніс,    губи.    

     - Пробач.    Пробач    мені. -   шепочу. -     Я    кохаю    тебе.     Ти    знайшов    мене.  

     - Знайшов.     Я    знайшов    тебе,   мила.     -    знов     міцно    обіймає.   Чуємо     оплески    і   крики    моїх    дівчат,     які    приводять    нас    до    тями. -   По    попі    б    тобі    надавати    Кеті.    Я     так    скучив.

    -   Я    теж    сумувала  ,    Кевіне.   Дуже.   Як    ти    мене    знайшов? - він    дістає    з    кишені    клаптики    паперу ,     на    яких    написані    українською    мовою ,   адреси    дому,     універу,     тітки     і     подруги. -    шпаргалки.  -    відповідає     посміхаючись. -    Мама    твоя    написала.    

    - Мама?   

    - Так.    Вона    дуже    шкодує,    що    відпустила     тебе.     Ми    всі    тобі    телефонували,    але    твій     телефон     відключений.     Ені     просто    злякалась     за     дитину    ну    і      реакції    батька     на    наші    відносини.      Вона    тебе     любить    і    просить     вибачення.     На    вагітних    же    не    можна    ображатись.    

    - А    як    же    Браян?    Ти    йому   розповів?    

    - Тато    зрадів   за    нас.     Він    навіть     купив     нам     котедж     недалеко     від    будинку,    щоб    ми     не    бентежили     одні     одних.     А    ще ,   я     розповів     йому    про    більярдну    і    він    прискорить     її    відкриття.     Все    буде    добре,    Кет.     Вір    мені .  

     - Вибач    мені. -   повторюю. - Я    просто    дуже    злякалась,     коли    мама    мало    не    втратила    дитину,    як    дізналась    про     нас.    -    в   Кевіна     задзвонив     телефон.   

    - Так     Ітане.     Я    знаю.    Я    знайшов   її.    Вона    в    універі.     Ні ,   не    потрібно.    Чекай    нас    там .  

    - Ітан?  -  запитую.   

    - Так.    Ми    прилетіли   разом.    Він     шкодує     про     все    і     вирішив     допомогти     тебе     знайти.    Зараз    він    біля    твого    дому.    

    - Це    щось    неймовірне.   Ти   тут  ,   Браян  ,   мама  ,  Ітан ...    Можливо    я    сплю?   

    - Не    спиш    сонечко. -    знов    цілує    мене. -    Повернешся    зі   мною   в    Лондон?   

    - А    якщо    я    відмовлюсь?   

   - Тоді    я    залишусь   з    тобою     тут. -    відразу    ж    відповідає. -    Я    кохаю    тебе    Кет    і    моє    місце    поруч    з    тобою.  -    я    знов    плачу    і    обіймаю    коханого.

    - Звісно    я    повернусь    з   тобою.    Кохаю.    Кохаю    тебе    Кевіне.  

    Тиждень     ми     з     Кевіном     жили    в    Україні.    Я     показала     йому ,    своє    рідне    місто.     Ітана    я    звісно    пробачила,    це    важливо    для     коханого    і    він    дійсно    шкодує      про    все.     Через    тиждень    ми    повернулись     до    Лондона.     Кевін    говорив    правду,    батьки     дійсно    не   мають     нічого    проти      наших    відносин.    Кілька     днів     ми    жили    з   ними ,   а    потім     переїхали     в    власне    житло.     Наше    з    Кевіном     житло.    Навіть     не    віриться.     Через    місяць,    Кевін    з    допомогою    батька,    здійснив    свою    мрію,    відкрив    більярдну .     А  на    моє    двадцятиріччя   ,    зробив     мені    пропозицію.       Я    дуже    щаслива    і    дуже    вдячна    коханому    за    те ,    що    він    вміє    так    кохати    і    боротись    за    наше    щастя.   А    ще  ,  я    вдячна    батькам,    за     розуміння    і    за    те,    що    поставили    щастя    своїх    дітей     на    перше    місце,    незважаючи    на    те ,    хто    і    що    говорить.