За межами кохання - Тетяна Калинова

     От    і    все.    Сподіваюсь    вам    сподобалась    історія    Кевіна    і    Каті.    Буду     вдячна    за    зірочки    і    коментарі.    

       Запрошую    вас    до    книги,    яка    називається    "Лютий."     Лютий - це    кличка    головного    героя,   який займається    нелегальними    боями   без   правил    і   не    тільки...   Зустрівши   Ангеліну ,    зразкову  студентку    і    хорошу   дівчинку,  він    закохався    і   намагатиметься    змінитись,   щоб    бути   гідним   її   і   щоб   вона    ніколи   не  дізналась   про   його    життя.    Та    не    все    так    просто...   В    Давида   багато    ворогів ,    а    ще   є   люди,   які    не    можуть   так    просто    його    відпустити...

       "Лютий".

Уривок: 

        Давид    одягає    мені    шолом    і     ми    сідаємо    на     байк.    Цього    разу    я      сідаю    за     його     спиною   і      міцно    притискаюсь    до    тіла    чоловіка,     обіймаючи     його  .   Давид    підіймає    футболку  ,   щоб   мої   долоні    лежали    на    його    гарячих    і    твердих     кубиках     на    животі.  Я    від    неочікування   і     сорому    спочатку    смикнулась ,    хотіла   забрати     руки  ,    та      він     накрив      їх   своїми.

     -  Так    буде   тепліше   крихітко . -  погладив     мої    долоні   на   своєму    животі    і    накрив    їх    футболкою.    Мені     настільки     подобаються     ці     відчуття  ,     що    аж   соромно...   Внизу    живота    відчуваю     солодку    вібрацію.    Не     стримавшись    проводжу    пальцями     по     твердих    кубиках    і    відчуваю ,   що     тіло   Давида ,   ще    більше    напружується.    Притуляюсь   щокою   до        його    спини    і      ми    рушаємо    з    місця.   Не    можу      повірити ,    що   це    я  ,   замість     того ,    щоб     повторювати     матеріал    на     завтрашні   тести,    катаюсь   на    байку   з     гарячим    красенем.     Та     чомусь    вперше    в    житті ,     мені   глибоко     наплювати     на     навчання   і    оцінки  ,    та   взагалі     на   все    наплювати...  Головне     відчувате    те ,   що    я   відчуваю     зараз...   Швидкість ,    адреналін  ,     міцну    спину   Давида  ,    його   гаряче     тіло    і    його    шалене     серцебиття.    

      Ми    приїжджаємо    до    якогось   дерев'яного    будиночка   біля    річки.    Тут     дуже     гарно ,   але    навкруги   немає    нікого   і     нічого.    Хоч     я     і     погодилась   з   ним      поїхати,    та    я    не   думала  ,   що     ми    будемо   взагалі   самі.    Ще    й     в     будиночку...   Я     вчепилась   руками    міцніше    в     його    прес    і      Давид     повернув     до    мене    голову.     Мабуть    по    моїх   очах    все   видно.

    -   Ти    боїшся     мене?  -  запитує      зазираючи    в      очі.    Потім     підіймає    одну    мою     руку    до     своїх    губ   і    цілує .  -   Не    бійся.    Я     ж   обіцяв ,    що   навіть   не    торкнусь    тебе  ,    якщо    не    захочеш.     Якщо   хочеш,    поїдемо    в     інше     місце.   -  він    прикладає     мою    долоню    до     своєї     щоки  ,   а     я     тону    в    його    очах   і    в   своїх     відчуттях.   

    -  Не   потрібно   нікуди    їхати.   Просто ...   просто    я    не     знаю    тебе.    -  шепочу.   Можливо    я   роблю     велику     помилку,    та    я   знов    вирішую    йому    довіритись.     Якби    він   хотів    щось    мені   зробити,    вже     б    зробив.   Давид    посміхається    і      ще    раз     поцілувавши    мою     долоню,    злазить    з    мотоцикла    і     наче   пушинку    знімає    мене  на землю.    Знов    відчуваю   себе    маленькою   комашкою    поруч    з   ним. 

     -  Саме   для   того    ми   тут.   Щоб    познайомитись   ближче.    Я     хотів  ,  щоб    нам  ніхто    не   заважав.

     - Але   навіщо    тобі  це?  -  навіщо    тобі   ,  такому   бездоганному ,   недосвідчена    сіра    мишка?  Хотілось   додати.

     -  Ти   подобаєшся    мені ,   крихітко.   До     божевілля    просто.   Я    хочу   з   тобою      зустрічатись.   - Здається     він    знов    прочитав    по  моєму    виразу  ,   наскільки  мене    шокувало   його   зізнання.    Посміхнувся ,    взяв    мене   за     руку     і    повів      всередину    будиночка.     О Господи!    Я   йому   подобаюсь.  

     Зайшовши     всередину     розумію ,   що    чоловік     готувався.   Посередині    стоїть   стіл ,   на   якому   багато   різних    страв  ,    вино    і   знов    білі    троянди.  

    -  Ого,    ми    ще    когось   чекаємо? 

    -  Ні.   Просто   я    ж  поки   що   не   знаю  ,    що   ти    любиш.  Тому   так.  -  показує   на    стіл.    Ми  сідаємо   і    Давид   бере     в    руки    вино.

    -  Але   ж    ти   за  кермом.  -  вирвалось    з  мене.  

    -  Я   не   буду ,    не   хвилюйся .   Це   для   тебе.

    -   Я    не   п'ю,   взагалі.  -  він   посміхається  і   кладе   пляшку    назад    на   стіл. 

    -  Скільки     тобі    років   крихітко?  Розкажи    щось   про   себе.

     -   Мені    19  років.   Навчаюсь     на     другому   курсі    юридичного    університету.    -   почала    я     розповідати,   а    Давид    уважно    мене    слухав .   Іноді    щось    перепитував ,    видно     було  ,  що   його   дійсно    цікавить    моє    життя.  І   це     мені    дуже   подобається.   -   А   тепер     розкажи   про    себе.  -   прошу   його    і    бачу   як  він     напружується. 

     - Мені     29   років.   Займаюсь   сама    бачила   чим.    Сім'ї   в   мене     немає ,   я   ріс    в    дитячому    будинку.    В   мене   є     лише    друзі.   Я     вас    пізніше   познайомлю.    Ми   з     дитинства    разом.    -  мені    його   шкода.   Не    уявляю     як    це  ,    розуміти    що   в    тебе  немає     нікого    з   рідні.