Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

    Так    як     я    уявлення    не   маю,    що    потрібно     Діминій    мамі ,    вирішила    купити те,     що    б     купила     собі,    форму    і    деко   для    випікання    кексів    і    пирогів ,    та     жаровню     для     духовки.    Сподіваюсь     їй     сподобається.   

    Наступного     дня,    ми    купили    ще    букет     троянд     і    торт     і    поїхали    вітати    Поліну Григорівну,    так    звати    Дімину    маму,    з    днем     народження.

     Коли     ми    заїхали     на    територію  приватного     будинку    і     вийшли    з     автомобіля,     до     нас    на    зустріч     вийшла    усміхнена,    красива    жінка.    Побачивши    мене ,    вона     трохи    розгубилась . 

   - Привіт    мамо.    З    днем    народження. -   каже Діма.   Вона   переводить    погляд    на    мене. - Мамо,    знайомся    це   Настя,    моя   дівчина.

   - З    днем    народження    вас. - теж  вітаю.

  - Дякую    люба.    - вона    обіймає    мене   наче рідну ,    а    Діма    підморгує,   мовляв,    я    ж    говорив...   Діма    дає    їй    подарунки.

   - Це   Настя    обирала.    Якщо    щось    не    так,    то     претензії    до   неї. - сміється    Діма.   Дивлюсь    на    цього   паразита   шоковано.    Якби    не    його    мама ,    я     б    відповіла.   Та мама    зробила    це   за    мене.

   - От    дурник.    Коли    ти    вже    подорослішаєш?   Ой,   дитино,    а    що    це    в     тебе    з    рукою? - показує     на    загіпсовану    руку.  

   - Мамо,   ми    з    Настею    потрапили    в     невеличку     аварію,    але    вже   все    добре.

   - Але     ж    автомобіль    цілий. -    каже    вона   і   я    тепер    розумію,    ще    одну    причину,    чому Діма    купив    такий   самий    автомобіль.   Не лише    тому,    що    любив    його,    але    й    щоб    було     менше    запитань.

   - Я     ж    кажу,    невеличку.    Ти    взагалі     збираєшся    нас    в    будинок    запрошувати? 

   - Ой,    що    ж    це   я?   Настусю,    ходімо    я    тобі    поки    що,    чаю    заварю. 

   - А    мені    чаю? -   обурюється    Діма.

   - А    ти    йди    татові    з    мангалом    допоможи.   Я    хочу    з    Настусею    поговорити    і    познайомитись.    - ми    з  Поліною    Григорівною  пішли    на   кухню,    а    Діма    до    тата.  - Доню,    яка    я     рада   з    тобою    познайомитись.   Давно   ви   зустрічаєтесь. - запитує   вона ,   а    я зависла.    Здається    не    так    давно,    та   за   цей    час,    стільки    всього    сталось,    наче    половину    життя     прожили    разом... 

    - Ні.    Недавно.    Але    вже    стільки   всього сталось,    що    здається    наче    набагато    довше. 

    - А    як    ви    познайомились? - вирішую   розповісти    правду    і    про    Ліну    в    тому     числі. 

    - Ми    познайомились     в     нічному     клубі.    Я була     там    з    подругою,    а    Діма    з    Дем'яном.     Дем    з    Ліною    працюють    разом     і    він    запросив    нас    до    них    приєднатись.  До     речі    Ліна    сьогодні    теж    приїде     до    вас    знайомитись .  - в    неї    від    здивування     відвисла    щелепа. - Так    Дем'ян    зустрічається    з     Ліною. 

     - Ой    божечки,    дівчаточка   мої.   Я    вже    думала,     що   вони    ніколи    не    одумаються. - обіймає    мене.  -  Яка    я    щаслива.    Дай    Боже    скоро     родина    збільшиться. -  здається    вона    занадто     поспішає.     Ставить    на    стіл   біля    мене     чашку    з    чаєм. - Пий    сонечко.   Може   тобі   ще    пиріжечок    дати ?  

     - Давайте    я    краще    допоможу    вам   щось.? 

    - Ні    Настусю,    що    ти,    в    мене    вже    все  готово.    Тим    більше,    куди    тобі    з   однією    рукою.?    Ти    краще    розкажи   мені    щось.    Так    люблю    спілкуватись,    а    чоловік    в   мене    мовчун,    іноді    здається  ,   навіть    сама    з    собою    розмовляю. - сміємось.    Мені    вона     подобається,    така     проста    і   щира. 

     - Доброго   дня. -   на     кухню    зайшов    чоловік ,    на    якого    дуже    схожий    Діма. - Я    теж     хочу    познайомитись    з    нашою    гостею.    Мене    звати    Дмитро    Дем'янович. 

     - Дуже    приємно.    Я    Настя. - він    по-чоловічому     тисне    мені    руку,   а    потім    обіймає.    За    його    спиною    бачу    Діму ,    який    широко     посміхаючись    дивиться    на     нас. 

    - І    мені    Насте,    дуже    приємно. 

  Ми     пішли     в    вітальню     і    продовжили    знайомитись     там.   Діма    взяв   мене    за    руку ,   це     відразу    помітила    його    мама     і     розпливлась     в    посмішці.  

    - Доброго    дня. - почула     голос     Дема     і     зраділа ,     що    тепер    мати     Діми ,   трішки    переключиться    на    Ліну.  Так     і    сталось.     Тепер    вона     запитувала     Ліну,    все    те    ж саме ,   про    що   раніше     запитувала    мене.  Поліна      Григорівна     дуже     зраділа    коли  дізналась ,    що    ми    з    Ліною    з    дитинства   найкращі     подруги.    Я    так    зрозуміла,    що    в    неї    на    нас    великі    плани.   Хм.  

     Ми    були    в    батьків    Діми    до    вечора  .  Він     показав    мені     свою    кімнату    в    якій    я     побачила    гітару.

     - Ти     вмієш     грати    на    гітарі? 

     - Ну ,     не    те    щоб    я    був    профі,    але    щось    зіграти    можу.

     - Зіграєш    для    мене? 

     - Давай    я    заберу    її     до    нас    додому    і     там    тобі     зіграю.    Що    скажеш? - я    зависла     на     словах     "до    НАС    додому".     Тому    лише     кивнула.    

    Прощаючись     з     його    батьками ,    я обіцяла ,    що     скоро    приїдемо    ще      і    ми     поїхали.    "до     нас    додому".