Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

     Сьогодні     Діма   пішов    на    роботу    і    я    здається    вперше   залишилась   сама    в    його   квартирі.     Він    обіцяв    приїхати    на    обід    і    я    вирішила    йому    щось    приготувати.    Вирішила   запекти    м'ясо    по-французьки    і    зробити    овочевий    салат    і   картопляне   пюре .    Знаю  ,   що    він    це    любить.    Поки    я    готувала,    зателефонувала    Ліна.   

    - Привіт    мила,    хочеш    обговорити    вчорашнє    знайомство    з    батьками    наших    чоловіків?  

     - Так     і   не    лише      це ...   Вчора    Дем'ян    зробив   мені    пропозицію.   

    - Клас! -   кричу.  -  Коли    ж   він   встиг  ?     

   - По    дорозі    додому.  

    - Це    ж    чудово.    Я    така    рада    за    вас.   

    - Я    взагалі    не    очікувала.      Я    така    щаслива.    Та     це    ще    не    все...    Він    хоче    вдочерити    Машу.  

    - Оце     я    розумію    кохання.    Оце    чоловічий    вчинок.    Молодець    Дем.      Ой.     Зачекай    хвилинку,    Ліно,    мені    ще    хтось    телефонує.   - ставлю    подругу    на    утримання    і    приймаю   інший    дзвінок. 

   - Доброго    дня,    Анастасіє.    Це    вам     лікар   телефонує.    

    - Так    Іване    Петровичу,    я    вас   слухаю.   

    - Я     стосовно    вашого    стану...    Готові    ваші    аналізи... -    він    на    мить    замовчав,    а   в    мене    серце    впало    в    п'яти    від    страху.    Здається  ,    він    хоче    сказати ,    щось    жахливе.  - Загалом,    аналізи    хороші     і    нудить    вас    не    через    струс ...   Ви   вагітні,    Анастасіє.     Вітаю. -    Пульс    починає    стукати    десь    в    мізках.   Сідаю    на   крісло,     бо    здається     зараз   втрачу     свідомість.     Вагітна.    Це    капець.    Як     же     так ?     Ми    ж     начебто    завжди ...    Чорт!     Не    завжди... -    Насте,    ви    мене    чуєте? - виводить    мене    з    шокового    стану     лікар.

    - Так.    Я    вас    чую.    Це    точно? -    перепитую,   сподіваючись    на    помилку.  

    - Так    точно.     Вам   потрібно    прийти    на    УЗД,    щоб   переконатись ,   що    все   добре,    якщо    ви    звісно     плануєте     залишити     дитину . -    що    я   планую?    Я    взагалі    про    це   не    думала.     Я     не    планувала    дітей,    ну    у    всякому    разі    в    найближчому    майбутньому  .   -  Алло    Насте,   я    так    розумію,    ви    шоковані...    То    що   ,   на    УЗД    вас    записувати,    чи  ...  чи    не    потрібно.? - шокована ,    це   не    те    слово...    Я    не    готова    стати    мамою   і    впевнена    на    200% ,    що    Діма    теж     не    готовий,    та    що   там?     Він    всього     тиждень    тому,    реально    впустив    мене    в    своє    життя...    А    тут    дитина.    Але     я    не    зможу    позбутись    своєї    дитини,     тим    більше,    від    коханого    чоловіка.   

    - Так    Іване    Петровичу,    записуйте. -   відповідаю.   

   - Дуже    добре.    Я    скину    вам    в    повідомленні    час    і   день.    

    - Так.    Дякую.  

    - До  побачення .

    - Ага.    Так.    До    побачення.    

      Який    вже   там    обід?   Закриваю    долонями    обличчя    і   плачу.   Як    же    так?    Ну    чому    саме    зараз?    Якби      хоча    б    через    кілька     місяців,     щоб    в    нас    остаточно    все    налагодилось.     Я    не   буду    тиснути    на    Діму   і    примушувати    ні   до     чого     теж   не   буду.     Якщо    захоче,    буде    приймати   участь     в     житті     дитини,    а    ні,    то    я    його   звинувачувати    не    буду,     для мене     це     теж    дуже    несподівано,    та   на    відміну     від    нього,     в      мене     вибору     немає. 

    Я     так    і     продовжувала     сидіти,     коли     прийшло     повідомлення    від    лікаря.    Можна    поїхати     вже    сьогодні    на    УЗД.     В    лікаря     є     вікно    через    дві    години.      Відписую   що    приїду    сьогодні.      Але      чомусь    дуже      страшно.     Може     попросити,   щоб      Ліна     пішла   зі     мною?     Ой!    Ліна!     Згадую   ,    що    ставила    її    на    утримання.    Подруга     вже     відключилась.     Перенабираю    її.

    - Я     відключилась,    бо     мені      телефонував     Дем. -    відразу    пояснює    Ліна. -  З    ким    розмовляла?    

    - З    лікарем.    - відповідаю ,   ледь    ворушачи    губами. -   Я    в    п'ятницю    здавала    аналізи ,   бо    погано    себе    почуваю    після    аварії.   Та    виявилось,    що    до    аварії    це   не    має    ніякого    відношення...    Я    вагітна ,   Ліно. - подруга     зависла    і    я    уявляю    зараз    її    відвислу    щелепу.   

    -  Як    ти?  - запитує    через    деякий    час. - Ти    ж    не    збираєшся    робити...?   

    - Ні    Ліно,    не   збираюсь.   Я    б    не   змогла    цього   зробити. 

    - Ну    і    Слава    Богу!    Все    буде   добре,    Насте.    Тепер    в    тебе    буде    маленьке   чудо.    Я    тобі    допоможу    чим   зможу,    в    будь-якому    випадку. 

    - Я    навіть    не    уявляю,    як    про    це    сказати   Дімові...  Я    не    готова   стати    мамою,    а   він   взагалі...   

    - Не     вигадуй.   Ти    будеш    чудовою    мамою,     люба.    Подивись , як     тебе    обожнює    моя   Машка.    А    Діма...   Ну    можливо    він     знов   здивує   тебе?     Не    біжи   попереду    потяга.     Спочатку    скажи    йому.    

     - Мені   потрібно    на    УЗД    через   дві    години,    а   я    боюсь    сама   йти...    Ти    можеш ...?    

     - Звісно     сонце.   Я    піду    з    тобою.    Тільки    ти    заспокойся ,    добре?    Тобі    вже    не    можна    хвилюватись.