Мій найкращий ворог - Ірен Карк

-Знаючи тебе, ти ще довго протримався. Мабуть, близькість Машки на тебе так вплинула.

-До речі, Маші поки не слова. Не хочу її зайвий раз турбувати, вона й так хвилювалася, що терміни горять, а товару ще нема. Коли вже точно знатимемо, все розповімо.
Я не думав, що дівчина так серйозно візьметься за роботу. Думав триматиму поруч, щоб тішила око. А вона виявилася тямущою. Зробила чудові схеми, в яких одразу було видно скільки і чого не вистачає. На переговорах показала себе з кращого боку, переконавши кілька людей відкласти терміни. Дуже переживала, що товар не прийде вчасно і ми зазнаємо збитків. А ось за зарплату жодного разу не запитала, здавалося її не цікавило скільки я їй платитиму.

-Зрозумів тебе. Звичайно, хвилюватися їй вкотре не варто, вона й так пережила такий стрес. Все брат, я набираю Артурчика і до тебе.

Наступного дня я отримав смс від Кіра: «Спробуй втекти по-тихому, треба перетерти. Чекатиму тебе в агентстві»
Втекти проблем не склало, дівчинка спала. Я зовсім вимотав її. Тривала стриманість позначилася на мені, я не міг нею насититься. Заїздив так, що вона вирубилася.
Швидко зібрався та підхопив ключі від тачки. Цікаво, що ж нарив друг?

Кирило з Артуром чекали на мене в кабінеті. Обличчя в обох були спантеличені. Мене це напружило.

-Що у вас там? - запитав я, привітавшись з обома.

-Нічого, - відповів Артур. - не зовсім звичайно глухо. Дещо все ж таки зміг нарити, але це зовсім крихти. Нік, хтось дуже попрацював, щоб ми не змогли вийти на неї. І цей "хтось" реально профі. Я всю ніч провів за комп'ютером, моніторуючи всі можливі дані. Але, сука, інфа за нею прихована, глибше ніж у таємних агентів. Це все, що вдалося нарити.
Він розгорнув до мене ноут. На екрані висвітлилося лише кілька сторінок тексту: «ПІБ, дата народження, імена батьків, дитячий садок, школа, відвідувала спортивні секції: боротьба, плавання, секція по стрільбі.»

-Нормально так Авдєєв її тренував. Хоча виховував її сам, дружина померла вже давно. Може тому й вибрав усе це, адже не знав, як з дівчинкою поводитися.- хмикнув я.

«Закінчила школу, до золотої медалі не дотягла зовсім небагато. Оцінки в атестаті високі. Вчиться тато відправив до університету в Англії» і ось тут і закінчується інформація.

-Це все? - витріщився я на них.

-Та я сам охуілий. Ні коли випустилася, ні де працює, ні-чо-го! - по складам сказав Артур, - Ми навіть не знаємо, де вона зараз живе і як виглядає. Я спробував пробити її по митницях, засвітилася всього двічі цього року,перший- коли прилетіла на похорон батька (за часом збігається) і другий - коли відлетіла. Імовірно, назад до Англії, принаймні квиток був куплений саме туди. А ще ми не знаємо як вона виглядає, соцмереж немає, на фото в інеті тато її тільки один або з кимось із партнерів. Навіть дитячих фото із змагань не знайшли. Я ніхуя не зрозумію, навіщо їй так ховатися?

Я знизав плечима і замислився. Значить, був привід так зробити. «За кермо» в батіну фірму вона може стати лише через пів року, поки це довірила компаньйону Авдєєва. Але на інший його бізнес це не впливає. Серьога був схиблений на таємницях і навряд чи довірився б своєму колегі, схоже дівчинка вирішила по-тихому там заправляти, а щоб не виникало питань, чому вона тут-поїхала назад, ну або вдала що їде. Ніхто з нашого кола її не знав і тому, стерши всі свої фотки, вона могла спокійно перебувати поруч, не привертаючи уваги.
Невиразна здогадка майнула в голові.

-Кір, - звернувся я до друга, трохи подумавши, - я колись заїжджав в офіс Авдєєва, потрібно було терміново перетерти, а зв'язку з ним не було. Так у нього на стіні висів портрет дівчинки. Вона там зовсім малолітка. Він ще сказав, що хоче завжди бачити перед очима найближчу людину. Я тоді не особливо звернув увагу, але зараз думаю що це може бути вона. Звичайно фото дитяче, але я думаю, Артур зможе накинути їй пару років у редакторі?
Артур відповідно кивнув:

-За нинішніх технологій можна все, навіть якщо точність буде не 100%, думаю впізнати її можна буде при зустрічі.

-Добре, я придумаю як дістати фотку. Дай трохи часу, треба все зробити обережно.Ми ще деякий час поговорили та розбіглися.
Дорогою додому мене застав дзвінок від моєї дівчинки. "Моя", подумки саме так я її і називав. Хоч не прохані думки і лізли в голову, але я вперто відганяв їх. Не хочу думати про це. Я просто хочу бути щасливим. Хоча б зараз.

Але найгірші побоювання підтвердилися. Хоч якість і не була ідеальною, але я без проблем впізнав на фото Машу. Точніше тепер Інгу.

-Охуєть, - сказав Кір, коли я набрав його, переглянувши фото в пошті.

-Я тобі говорю, це не може бути вона. Блядь, Кір, хто завгодно, але тільки не вона! - я не хотів у це вірити. Не хотів визнавати той факт, що дівчина, яка пробралася мені глибоко під шкіру, насправді брехлива і цинічна тварюка.

-Нік, я тебе розумію. Сам охуїв коли побачив, - друг намагався мене заспокоїти.

-Ми ж перевіряли її, як, сука, могли так лохнутися? Ти впевнений? Адже на фотці вона зовсім малолітка. - я розумів що несу хуйню. Але вірити наполегливо не хотілося.

-Нік, ти ж щось таке і припускав? - запитав мене друг, -не дарма ж був ці дні такий напружений. Тебе зламати дуже не просто, але зараз на тебе глянути страшно. Сам здогадався, що все так.

-Та я розумію, помилки бути не може. І навіть розумію чому. Вона підозрює мене у смерті Авдєєва. Схоже, таким чином вирішила помститися. Хитра, сука! Як грала, паскуда! Ну, нічого, вона ще пошкодує. Дуже пошкодує! Давай наберу тебе вранці.
Мені не хотілося більше говорити, я готовий був трощити все навколо. Як? Як я міг бути настільки сліпим? Як підпустив до себе настільки близько, брехливу тварюку? Як почав довіряти їй навіть більше, ніж собі?
Лють захопила мене повністю. Але тут двері відчинилися і я зрозумів я труп! Хоча знав, що пістолет не заряджений, але вона й без нього вбила мене. Весь мій світ рухнув, варто було побачити мені направлене на мене дуло.