Мій найкращий ворог - Ірен Карк
-Аліса. Ми з нею розмовляли щодня. Вона поділилася. Вона ж не знала нічого і тому думала, що ти довіряєш мені. Їй потрібні були списки замовлень, багато сил не знадобилося щоб дізнатися інформацію. А там знову гроші і ну ... ти знаєш взагалі.
Тут я звичайно трохи спотворила факти. Сподіваюся, він не дізнається. Аліса дійсно дзвонила до мене з приводу списків, але я була в такому стані, що навіть не одразу зрозуміла, що вона від мене хоче.
Хлопець, якого знайшов Олівер, добре знав свою справу. Він давно вже зв'язався з усіма можливими людьми і був у курсі всіх операцій та замовлень, тому швидко зреагував та перебив ціну.
-А тепер, Ін—га, - по складам він вимовив моє ім'я, - добре подумай і відповідай: хто тобі допомагає?Відразу кажу, у казку з назвою "я сама", не повірю ні за що. Ти хоч і розумна дівка, але не настільки, щоб провернути все самотужки. Я заплющу очі на твою маленьку брехню, але раджу відповісти чесно!
-Ні,- різко відповіла я, - цього ти не дізнаєшся. Можеш робити, що хочеш, але я не скажу нічого.
-Ти думаєш я вибиватиму з тебе? Дівчинко, є багато інших способів дізнатися потрібну інформацію.Це був найлегший, але раз ти відмовляєшся, мені доведеться трохи попрацювати. Я все дізнаюся сам. Тим гірше. Для тебе.-на його обличчі з'явився оскал. Я зніяковіла від його погляду. Він не був злим. У його зіницях плескався азарт. Він дізнається. Обов'язково. А я навіть не можу попередити друга.
-Нік, я прошу тебе ...
-Ні-і-і-і!-протягнув ві,.- Я тобі дав можливість і ти її втратила.
-Ця людина не винна, я змусила її! - мій голос здригнувся.
-Тим гірше для неї,-розвів він руками,- може навчиться відмовляти божевільним бабам. Скажи мені краще, як ти розіграла це викрадення та хто стріляв? Ти це зробила, щоб наблизити мене ще більше?
Від цього питання я оторопіла. Сиділа і дивилася на нього офігілим поглядом. Цей придурок що, думає, я все це спланувала? Зовсім головою рушив? У мене від шоку забрало дар мови.
-Судячи з твого виразу обличчя, тут я дав маху. Значить, не твоїх рук справа?-я хитнула головою, не в змозі вимовити і слова,-херово. Так було б найпростіше знайти цю гниду. Думок, я так розумію, теж немає, хто міг це зробити і навіщо?
-Я думала про це, - облизнула пересохлі губи і побачила як спалахнули його очі, але він швидко відвів погляд і прокашлявся, - гадки не маю кому я могла перешкодити. Про те, що я в місті, ніхто не знав. Та й з ворогів у мене тільки ти...
-Ух ти! Значить, я ворог? Чудово. Просто чудово! - він не витримав і розреготався.
-Ти убив мого батька! - вигукнула я.
-Я цього не робив, - спокійно сказав він. Але я йому не вірила.
-Ти брешеш!
-Не брешу. І обов'язково знайду того, хто це зробив. А потім примушу тебе вибачитись! І повір, тобі це навряд чи сподобається!
Він підвівся з стільця, схопив мене за лікоть і потяг коридором. Відчинив двері і заштовхав мене всередину:
-Посидиш поки що тут. У тебе буде час подумати, як саме ти вибачатимешся!
-Ти з глузду з'їхав? Випусти мене звідси.
Але він уже зачинив двері й повернув ключ з іншого боку. Я била руками по дверях і кричала, але йому було байдуже.
Зрештою я видихнулася і озирнулася.
Це була невелика вбиральня. Вікна звичайно не було (тому, швидше за все, він і вибрав саме цю кімнату), але коли я тільки опинилася всередині, спалахнуло світло. Тут була лампочка, яка реагує на рух.На одній стіні велике дзеркало на повний зріст. На другій довгі ряди полиць та шафок. На тремпелях висіло штук п'ятдесят костюмів різних кольорів та дизайнів, але всі безперечно дуже дорогі.
Я кинула на підлогу штук пʼять костюмів і з таємною зловтіхою лягла на них, закинула ногу на ногу і заплющила очі.
Якщо бути чесною саме Ніку, з його невгамовною потягом до специфічних покарань, мені варто було сказати «дякую», тому що лише завдяки тимчасовому ув'язненню і, як наслідок, безробіттю, я дала собі шанс подумати над подіями останніх днів і раптово виявила щось таке, на що давно звернула б увагу, не охопи мене почуття помсти.
Через дві години я привітала себе з умінням міркувати здорово, логічно та ґрунтовно. Ніро Вульф ворушив губами, коли обчислював убивцю, а я лежала на костюмах по півтори тисячі баксів (про смаки не сперечаються), головне, я відчула спорідненість з великим детективом, бо тепер твердо знала: Нік тата не вбивав.
Йому це просто не треба було. Батько зберігав у таємниці всі імена і Ніку просто не було чого позбавляти його життя, попередньо не впізнавши все. Він хитрий хлопець і міг зробити це поступово та спритно, але для цього тато мав бути живим.
Але хтось його вбив, тим самим позбавивши Полозова можливості дізнатися інформацію і як наслідок залишив його без прибуткового доходу.
Зрозуміло, що він міг налаштувати свої канали, але на це піде багато часу і замовники загубляться.
Звичайно багато ще вимагало уточнення, але тепер я розуміла-я облажалася! Дай я собі можливість посидіти і подумати, я б не влізла у все це. Хоча тепер стало все ще заплутаніше. Якщо Полозов не вбивця (а я в цьому тепер точно впевнена), залишається питання: хто тата вбив і за що?
Я ходила маленькою кімнатою і нервово кусала губи. Мені треба сісти та подумати. А ще краще все самій дізнатися. Але тільки як це зробити сидячи в цій кімнаті? І ще мені потрібна допомога. А допомогти мені зможе лише одна людина. Микита Полозов.
Тепер залишилося найважче - переконати його допомогти мені, а для цього він повинен мені довіряти!
-Пробач, друже мій! Я викуплю перед тобою свою провину, але зараз мені це життєво необхідно! - мені було дуже соромно перед другом, але щоб розібратися у всьому, мені потрібно розповісти Ніку про Олівера.
Я почула хлопок вхідних дверей і квапливі кроки. Набрала в груди більше повітря і коли двері відчинилися, я випалила:
-Ти не вбивав тата!
-Та що ти? - посміхнувся Нік, - Прям Капітан Очевидність!
-Послухай, -перебила я його, прослизнула в нього під рукою і попрямувала на кухню,- я тут подумала і зрозуміла, тобі не було сенсу вбивати його.
Я пройшла до холодильника, дістала пляшку води та залпом осушила її. Нік спостерігав за моїми рухами, схрестивши руки на грудях. Трохи віддихавшись, я плюхнулася на стілець і витріщилася на нього.
