Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

-Якого хріна ти робиш на підлозі? - чую його голос. Не можу розібрати інтонації. Я не розумію злиться він чи просто роздратований. Я у ступорі. Сиджу на колінах і дивлюся на нього знизу нагору.
Якоїсь миті я розумію, що мені не страшно. Вже ні.Просто посрати, що він зробить. Я була надто самовпевнена і тепер настав час поплатитися. Я-маленька рибка, а він-акула. А акули жеруть маленьких рибок!
Незрозуміло, чим я думала, коли полізла до Полозова. Це була величезна помилка, а ще більша - це спати з ним. Але я це зробила. Піддалася своїм почуттям і тепер плачу за це. Я готова.
Зігнувши губи на кшталт посмішки, я відштовхнулася від підлоги і піднялася на ноги. Підійшла до нього ближче і зазирнула у вічі:

-А ти ніяк хвилюєшся? Не варто. Я там, де мені і місце – біля твоїх ніг! Так ти сказав?
Жовна на його обличчі заходили ходуном. Я бічним зором побачила, як він стискає і розтискає кулаки. Він намагався тримати незворушний вигляд, але в його очах я бачила вселенський смуток. Йому було так само паршиво, як і мені.
Я сумно посміхнулася і спробувала обійти його, але він схопив мене за руку.

-Далеко зібралася?

-У туалет. Чи ув'язненим цього не можна? - я грала з вогнем.

-Ти не надто борза ? - він нахилився ближче до мого обличчя.

-Було в кого повчиться. - висмикнула свою руку і пішла до вбиральні. Мені потрібно було хоч трохи часу, щоб обміркувати все. Поруч із ним я не можу цього робити.
Цей чоловік тисне своєю енергетикою. У нього надто сильна аура.
Зробивши всі свої справи, я вмила обличчя і дивилася в дзеркало. На шиї було видно сліди нічного покарання. Я скривилася, розглядаючи їх.

-Сама напросилася, - сказала своєму відображенню і розсміялася.
Істерика підступала до мене і мені потрібно докласти неймовірну кількість зусиль, щоб тримати себе в руках.
Я не знаю, що мене чекає далі, але мені потрібно зробити все можливе, щоб вибратися з цієї дупи! Якщо я постраждаю, це ще пів біди, але є ще й Олівер.
Я сама втягнула його у все це і тепер усіма шляхами маю захистити. Він не винен, що зв'язався з ідіоткою. Він надто добре до мене ставиться і відмовити просто не міг. Я знала це і скористалася ним. Підставила і тепер тільки мені потрібно виправити свої помилки.
У двері гримнули кулаком:

-Якщо ти сподіваєшся там сховатися, то дарма! Я ввійду разом із цими дверима. Тож краще не провокуй мене.
Тяжко зітхнувши, я відчинила двері. Нік був на диво спокійним. Його спокій лякав ще більше. Я не знаю, чого можна від нього очікувати.
Він схопив мене за руку і потяг у бік вітальні, посадив на високий стілець і поставив переді мною чашку з кавою.
Від гіркого запаху мені стало погано, але я намагалася стримувати себе.
Він узяв другу чашку і вмостився навпроти.А тепер, дорогенька,у тебе лише один шанс залишитися неушкодженою. Ти зараз все розповіси мені. Все! - підкреслив він,- І тільки спробуй хоч у чомусь спизніти! Я повторюся: шанс тільки один, другого не буде! Від твоєї розповіді залежить твоя подальша доля! Тож раджу тобі добре подумати!
Я опустила погляд на стіл. Сиділа і мовчала.

-Ну! - загарчав він, а я аж сіпнулася від цього рику, - Мої слова звучать не переконливо?

-Переконливо,- тихо відповіла я.

-Ну І чому мовчиш? Чи тобі стимул потрібний?

-Ні. Що ти хочеш знати?
Я підвела голову і втупилася в його очі. Не знаю чого він чекав, але страху я не відчувала. Я прицняла свою долю. Не боялася його і він міг засунути свої погрози кудись подалі.
Я сама збиралася йому все розповісти. Ще вчора. До цього. Я розуміла що на мене чекає і тому зараз мені було все одно.

-Все. В деталях. Почни з того, як дізналася про смерть батька.

Хоч я й готувала промову, та розповідати було не так легко. Я часто замовкла. У деяких моментах намагалася стримувати сльози. Він не квапив і я була вдячна, хоча сумнівалася, що він потребує моєї подяки.
Коли дійшла до моменту розшифрування таблиць на флешці, я точно знала, що про Олівера не скажу жодного слова. Було досить важко не плутатися в словах, замість його імені я говорила: я дивилася ... здогадалася ... розшифрувала ... знайшла ... зробила ... стерла ... купила ... домовилася ... я все робила сама і так до моменту нашої зустрічі з Полозовим.
Замовкла і дивилася на нього.

-Далі,- він прикурив сигарету і від запаху диму мене знудило. Я зірвалася з місця і помчала в туалет.
Він за мною не пішов і я була цьому рада. Я відчула полегшення. Не від того, що мене вирвало, а від того, що я нарешті зняла цей тягар з плечей.
Прополоскавши рот водою, повернулася назад. Полозів сидів на тому самому місці. Тільки сигарет не було видно і вікно було відчинене.
Свіже повітря дозволяло спокійно дихати і почуватися краще.

-Попустило? - запитав він. Якби я не знала Полозова, то могла б подумати, що він хвилюється. Але йому начхати.
У відповідь просто кивнула і сіла на свій стілець, рішуче відсунувши чашку з охолодженим напоєм.

- Якщо тобі легше, можеш продовжувати каятися.

-Я тобі все розповіла. Далі ти і так знаєш,- знизала плечима.

-Те, що я знаю - це моя справа. Ти розкажи свою версію подій.

-Задавай питання, я відповідатиму.

-Добре. Як усі постачальники погодились із тобою працювати? Ти ж не була раніше в ділі і тебе вони не знали.

-Гроші, - бачачи його німе питання продовжила, - я збільшила їхню частку.Хто вони і що робили, я знала із записів тата. А далі просто підвищувала їхні гонорари. Мене не цікавили бабки, мені потрібно було, щоб вони працювали на мене.

-І вони всі погодилися? - здивувався він.

-А ти здивований? Полозов, у світі, де правлять гроші, купити можна всіх. Що ще?

-Добре. Як ти переманила моїх покупців? Хоча тут все також очевидно. Гроші. Зменшила суми їхньої оплати? Не відповідай. Здогадався вже. Але як ти спромоглася вийти на нового мого постачальника? Ти ж не знала його і що я веду з ним діалог?