Мій найкращий ворог - Ірен Карк
-Ти чого? Ти не вігіт…
-Ні, - перебила його я, - просто тільки зараз зрозуміла скільки дурниць встигла наробити.
-Давай заспокойся, а то така ти мене лякаєш. Нік, - повернувся він до нього, - тобі вдалося щось з'ясувати?
— Поки що глухо, — відповів за нього Кирило,— ніхто не знає, чому він поїхав у той район уночі. З наших на його місце ніхто не претендував, усі доставки були чіткими та за графіком. Образи ніхто не тримав.
- Знаєте в чому ваша головна проблема? - звернувся він до всіх відразу. Але бачачи питання в наших очах, відповів: - Ви завжди поспішайте зібрати всі яйця в один кошик.
- Ти думаєш, що його вбивство ніяк не пов'язане з нашими справами? - запитав його Нік.
– Саме так.Ще коли я рив на тебе інфу, на прохання Інги, я не міг зрозуміти чому Сергій вирішив, що ти хочеш його вбити. Адже серйозного компромату на тебе нема. Якщо не знайшов я, то, впевнений, він теж знайти нічого не міг. Ще тоді я сумнівався що ти вбивця, але цю ідіотку ж було не переконати.
- І ти, знаючи, що я не вбивця, спокійно відправив її мені мститися? - хмикнув Нік, - Дякую, друже. Допоміг блін.
- Звісно відправив. Ти схоже погано її знаєш, якщо вона вбила собі щось у голову, то її не переконаєш, поки вона не дійде до цього своїми мізками. - кивнув головою Олі.
- Це точно. Але ти не боявся так ризикувати?
– Ні. Я ж наводив довідки про тебе. Ти виявився саме тією людиною, як я про тебе думав. Принциповий, упертий та чесний. Ти б не дав цій дурі наробити справ. Тим більше, я постійно тримав руку на пульсі. Алекс весь час був тут і будь-якої миті був готовий забрати її.
- Хрін би я дозволив.
- Тепер я це розумію. Наша дівчинка забула згадати про ваші цікаві стосунки. Так, мила?
Я опустила голову і вважала за краще промовчати.
- Жінка, що з неї взяти? - зітхнув Олівер.
- Гей, ви так кажете, ніби мене тут немає! - наїжачилась я. Мене вже почало дратувати те, що вони з кожним словом доводили мені яка я ідіотка. Я і так це розуміла, але коли близькі тобі чоловіки постійно нагадують тобі про це, стає дуже прикро.
– Ми це говоримо саме тому, що ти тут! Може хоч так до тебе дійде! - лагідно сказав Нік.
- Та пішли ви! - я підвелася з місця і вийшла з кімнати. Стратеги чортові. Сидять і обговорюють, як я приховувала від них усе, а самі вели свою гру.
Я вийшла надвір. Мені був потрібний кисень. Нервово пройшла до дороги і зібралася повернутися вже назад, як раптом поряд зі мною різко загальмував тонований бус. Бічні двері відчинилися і чиїсь руки втягнули мене всередину, затиснувши моє обличчя смердючою ганчіркою. Останнє, що я встигла побачити, був Нік, який виходив з дверей клубу і оглядався в пошуках мене. А далі темрява. Тільки й встигла подумати: "Нічому мене життя не вчить!"
