Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

     -   Може  я   все-таки    в     себе   залишусь ?  -  запитую  Діму   збираючи   речі.   Ми   заїхали  в  мою    квартиру ,   тому  що      мені    потрібні   хоч   якісь   речі  .   Я    звісно   розумію ,   що   йому   подобається    дивитись   на  мене,   в    його  сорочці   чи   футболці ,   та    хоча  б    білизну  під   них   бажано   було  б   одягти.   

    -  Насте ,   не   придумуй.   Ми   ж   начебто   про    все   вже   поговорили.  Ти    живеш  в   мене ,   поки   не   одужаєш   повністю. 

     -Я   вже   краще   себе    почуваю.   -  це   не   зовсім    так,   головний   біль   практично   не    турбує  ,   а   от    запаморочення   і    нудота   ніяк   не   минають.  Але      мені   не  зручно .  Діма   цілий  день    носиться   зі   мною ...  "може   тобі  це  ?  а   може   он  те?  а  чи    тобі  зручно?  чи   нічого  не  болить?"  Відчуваю   себе    якимось  інвалідом.   Я   теж   не   звикла  до  такої  гіпер   уваги.

     -  Ти   все   зібрала? -  запитує ,   наче    не   чув    мене.  Киваю.   Діма     бере   мою   сумку  і    ми   виходимо   з    квартири.

     Насправді    мені   подобається    жити  з  Дімою .   Ми    разом    готуємо    їжу ,   разом     дивимось  телевізор ,   разом    приймаємо   душ ,  лягаємо   в   одне    ліжко   спати ,   ну    і     звичайно   кохаємось.   Наче   справжня   сімейна   пара.   Навіть    не   знаю  ,   як    мені  потім    залишатись  самій   в    своїй    квартирі.  

   За     кілька   днів   ,   які    ми   прожили   разом ,   ми   настільки   звикли    один   до   одного ,   що    я   іноді   помічаю   ,  як   Діма   наприклад ,  не   ляже   в   ліжко ,   якщо    я  ще   не  в   ньому ,  чи    вже    навіть   не   запитуючи ,  сам   замовляє   нам   їжу ,  без   помідорів   і   часнику,   бо  я    їх   не  їм.   Так    само   і    я ,   вже  звично   чекаю  його   ,  щоб    прийняти   разом   душ ,     хоч    вже  й   сама   можу ,   чи    вранці   не   запитуючи   його  ,   роблю   собі  чай   а    коханому   каву.     

      Мої    синці   вже   зійшли  ,   сьогодні   їду    в  лікарню  ,   щоб   зняти   шви   з   чола.   Залишиться   лише   гіпс,    та  я    здається    вже   все    навчилась   робити  однією    рукою.   А     Діма    їде    за   новим    автомобілем,    який    придбав   кілька   днів   тому.   Його    авто,   можна    відремонтувати  ,   але   він   сказав ,   що   більше    за   його   кермо    сідати    не   хоче.  Тим   більше  ,   що    його  ремонтувати   ще   не    дозволяють ,   так   як   досі     не    знайшли   винуватця    аварії.   Виявляється  ,  в   аварії   винен   водій    автомобіля ,   який    засліпив   нас ,  виїхавши    на   зустрічну   смугу.   Він   до  речі ,   відразу   ж   втік   з    місця   ДТП.  

      -  Як    ви    себе   почуваєте?  -   запитує    мене    лікар ,   знімаючи    шви.

      - Якщо    чесно  ,   не    дуже    добре .   Голова    не    болить    вже    давно  ,  але    іноді    ще    паморочиться    і     часто    буває    нудота.   

     -  Дивно .  -   каже   лікар . -   Мало    вже    минути.     Давайте    ми    зробимо    вам    загальний   аналіз    крові     і    ще     зробимо    рентген.    Зачекайте    тут  ,    я    зараз    до    вас    пришлю    медсестричку.    

    - Добре.    Дякую.   

        Через    кілька    хвилин  ,   до    мене     приходить    медсестра    і    здається    витягує    з    мене    півлітру     крові.     Після    чого     роблю    рентген      і    знову    йду    до    лікаря.    Він    дивлячись    на   знімок   ,   знов    повторює    свої    слова   ,   що    це    дивно   ,    тому    що     струс    був    не    сильний    і     симптоми   вже    начебто      мали    зникнути  ,   але    для  того   ,   щоб  щось   зрозуміти  ,   потрібно  чекати     результат    аналізу   крові.   Так    як    сьогодні   субота ,    лікар     взяв    мій   номер   телефону   і  обіцяв    повідомити   результат    в   понеділок.      

    Вийшовши    з    лікарні  ,   телефоную    коханому. 

   -  Я    вже   вільна . -   кажу  ,   коли  він   бере   слухавку.

   -  Щось  ти   довго ,   Насте.   Все   добре?

    - Так.   Просто   черга    була. -  брешу.   Не   хочу   щоб  він    хвилювався.   Я    не  казала  Дімові ,   що  не   дуже    добре   себе   почуваю. -  А    в   тебе   що?    Ти   вже     на   колесах?  

    -  Не   просто   на   колесах ,  а   вже   їду    за   тобою.   Зачекай    кілька   хвилин ,   заберу   тебе    і   поїдемо  купувати   мамі     подарунок    на   день    народження.  - точно    це    ж   завтра    я їду    знайомитись    з    його    батьками. 

     Діма    під'їжджає    до    лікарні   і   вийшовши   з    автомобіля    обіймає    мене.

   -  Насте,   все     добре?   Ти    наче    засмучена.

   - Ні ,    я    просто    трохи    нервую ,   перед зустріччю    з    твоїми    батьками. -   зізнаюсь. 

   - Це    ти    даремно.    Вони    нормальні    люди. Мама    точно    буде   щаслива    познайомитись.  

   -  А    вона    не    проти,    що    я    з    тобою    завтра    приїду?   Ти    ж    казав,    що    день народження    ви     завжди    святкуєте    в     колі     сім'ї.

   -  Вона     не    знає    що    ти    приїдеш.    Буде     сюрприз.

  - Що?   Ти    навіть    не    сказав ,    що    приїдеш    не    сам?  

  - Більше     того,     вона     не    знає,    що     в   мене     є    дівчина.    І    про    Ліну     теж    не    знає.    До     речі,     Ліна     теж    завтра    буде.    Це    ми    з     Демом ,    готуємо    мамі    подарунок .

   - Дуже     смішно.    Оце    подарунок. 

   - Сама    завтра    побачиш.     А    поки    що ,    давай     ще    щось    купимо.    Мама   любить    готувати.    Тому    це    буде    щось    з    посуду,   далі    думай    сама,    я    в     цьому    не    розбираюсь.

    Тепер     я     ще    більше    нервую   перед зустріччю    з   його    батьками,    але    добре ,   що    там     буде    Ліна.