Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

         Вранці      Діма   зателефонував     Дем`яну ,    щоб   попередити ,   що   на   роботі    його     цього    тижня   не   буде    і   розповів    причину.   Спочатку    слухали  ,   які   ми   ненормальні   ,   бо    не   зателефонували     ще  вчора   після    аварії ,    а    після    вже     ми    розповіли ,  про   наше   самопочуття.  

    Мене    забрали   на    рентген    і    аналізи.    Не    розумію    нафіга   аналізи,     але    мабуть    в    них    так   заведено.    Пізніше    прийде    лікар    і    якщо    все    добре,    поїдемо     до    Діми.   З  цього     приводу    якщо    чесно,  добряче   нервую.  Не   впевнена ,     що    зараз   це    хороший    варіант ,    але   він   сказав ,   що   якщо  я    відмовлюсь    їхати    до   нього  ,    він    буде    цей   час    жити   в   мене.   Тут     погоджуюсь ,   в   нього    нам    точно    буде   зручніше.   

    Тут ,   в    лікарні     Діма     постійно    біля  мене ,    допомагає    в    усьому,    так   як    в  мене   добряче   паморочиться    в  голові.   Після   ранкових    процедур  ,   знов   допомагає    мені   лягти   в    ліжко ,    сідає    поруч    і    ніжно   цілує.

      - Стук - стук  . -  каже    Дем  зайшовши    в    палату,   щоб    привернути    нашу   увагу.    Відліплюємось   один    від    одного  і    повертаємось   до    нього.   Виявляється    він   приїхав    з    Ліною,    яка     побачивши    мене   ,    здається    зараз    втратить   свідомість... 

  -  Господи ,   Насте!   -  каже   вона ,   оглядаючи    моє   "прекрасне"     обличчя.    

  -  Все    добре  ,   Ліно .  Дихай.   

   - Чому   ви   відразу    нам   не   зателефонували? 

   -  Ви     б   нам    все   одно    нічим    не    допомогли ,   щей    зіпсували   б    собі    відпочинок. -  відповідає    Діма.   

   -  Як    це     сталось?  -  запитує    Дем

   -  Я    сам   не   зрозумів .   Ми    наче    не    швидко   їхали  ,    але    на    повороті    мене    засліпив   зустрічний    автомобіль   і    я   не    впорався     з   кермуванням.    Сам    не    знаю ,  як   це    сталось.  -  відповідає    Діма    і     стискає    мою     долоню.    Видно,    він     дійсно    злякався    за    мене.   

  -  Головне    що   все    добре.   -  кажу .  -  Ви   не    хвилюйтесь    і    їдьте    на     роботу.    Ми   після    огляду    теж    мабуть    поїдемо    додому.  

      Вони    пішли    і    Діма    знов    цілує     мене.     Я    реально     відчуваю     зміну    в    його    поведінці    і   відношенні    до    мене.     Відчуваю     ніжність,     тепло    і     головне     справжню      близькість,      якої     раніше     не     було.     Він     наче     відкрився.      Недаремно     говорять :   "Не    було       б    щастя,    та    нещастя    допомогло".      В    нашому      випадку     це    аварія    ,   це    розуміння    того ,     що     ми      могли     втратити     один     одного    і    що     нашого    завтра    могло    не     бути.  

    Після    огляду  ,    мене   дійсно    відпустили    додому.    Діма    зібрав    наші     речі    і    викликав    таксі .   

    -   Насте ,   чого   ти   так   нервуєш ?    Ми    більше     доби ,    були    в    одній   палаті   і    як   бачиш ,    живі   обоє.   Все  буде    добре. 

   -  Я   просто   не    хочу    бути   для     тебе   тягарем. 

   -  Дурненька. -  обіймає    мене. -  ти    в     такому    стані   через   мене .   А    ще ,    здається    мені   починає    подобатись  ,   піклуватись    про   тебе.    

    Насправді   мені   трохи    страшно ,     що    якщо     ми     будемо   проводити   весь    час    разом ,    я   можу   швидко    йому     набриднути.    Він     звик     жити   сам,     відповідати   і   піклуватись    лише   про   себе  ,    а   тут   я  ...  та    ще   й   не   зовсім   здорова.   Я    дуже    його     кохаю   і    хочу   щоб   в   нас    все    вийшло.   Досі   повірити   не  можу  ,   що  Діма   зізнався   мені  в    коханні.   Я   звісно   відчувала ,    що   дорога   йому  ,   але   почути   цього   ніяк   не   очікувала.   Спочатку   навіть   подумала ,   що   пожартував.   Але    він  довів  ,   що   це   дійсно   правда  ,  своїми   діями.   А   те ,   що   він   хоче   познайомити     мене   з   батьками  ,  говорить   про   те  ,  що   в    нього    серйозні   наміри.     В    мене   до   цього  двояке   відношення  ,  з   однієї   сторони,   це    добре  ,   бо   знову   ж   таки  ,  це   говорить   про   його   наміри,   але   як   на   мене   це   трохи   зарано.   Я   сама    здається   не   готова   до   такого  серйозного    кроку.    Та    Дімові    я   про    це   не   скажу...   Вирішив   знайомити ,  значить    так   і   буде. 

   Під`їжджаємо   під   його   під`їзд   ,    Діма   бере     наші   речі   і    знов    підіймає    мене   на  руки.    Достатньо    було   б    просто   підтримувати ,   але   мені     що  ,   якщо   подобається ,   хай    носить.  

  Під   дверима    його   пентхаусу     нас   чекає    сюрприз...   В    його   двері    наполегливо    стукає  ,   якась    довгонога    блондинка.    Побачивши   її    намагаюсь    злізти    з   його   рук    на   підлогу,    та   Діма    мене    не    відпускає. 

   - Ой,    Діма,    що   це    з    тобою  сталось? - запитує    вона ,   наче    мене    й    не    помітила.

     Діма   ігноруючи    її    запитання,    наче    нічого    не   сталось ,   підходить    до    дверей   і    перед   очима   шокованої    блонди ,   відчиняє   двері    і    заносить    мене    в    квартиру. 

    -   Я    зараз    повернусь. -  каже.   -  Тільки    не   психуй    будь-ласка .    Я    тебе    кохаю .    Чуєш?   -  цілує   і    виходить    з   квартири. 

  Розумію     що     таких ,   або   схожих   ситуацій ,   буде     ще   багато    і    якщо   я    хочу   ,   щоб   ми   були   разом , а   я   дуже   цього   хочу  ,  потрібно   навчитись     довіряти   йому.    Скандалами    і    істериками    нічого  не    досягнеш.