Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

     Приїжджаємо     в    лікарню    і    я    відразу    шукаю    когось,    хто    може    мені    сказати ,    що    з    моєю    дівчинкою .    Виявляється     сьогодні   вночі ,  було    кілька    аварій    і    одна     дівчина  ,   померла    по    дорозі     в    лікарню.   Це    дійсно    дуже    страшно  ,   розуміти,   що    ти    безпорадний    і    нічого   зробити ,   чи   змінити    не    можеш.   Розуміти  ,    що    ти    дійсно   можеш    її    втратити.    Порівняно   з    цим    відчуттям ...    Та    ні   ,    з   цим    відчуттям    нічого    порівняти   не    можна.     Мало    не    збожеволів,    поки     дізнався ,    що    та    дівчина     блондинка .  Розумію  ,   що   в   когось   горе  ,   та   я   відчув    полегшення   ,   що   це  не    Настя.     Моя    ж     маленька   ,   сильно     вдарилась   головою,  тому     в  неї   струс    і   зараз    їй   зашивають    глибокий    поріз    на   чолі..   Також     багато    забоїв    і    зламана    рука.    

    Присідаю     і     закриваю     обличчя    долонями.     Відчуваю   ,    що    вони    стають    вологими.    Сльози.   Від   полегшення ,    чи   від     пережитого    жаху .    Я     ж   сьогодні   міг   її    втратити ,   по-справжньому    і     назавжди.   

     - Ваша     дівчина     спить .    Їй    зашили    рану   ,   наклали   гіпс   на     руку    і     дали    заспокійливе  . -  каже     лікар .  -  З   нею   все   буде  добре.    Але   потрібно   кілька   днів    поберегтись ,   бажано    лежати .   Через   струс    може   боліти   голова    і   може   бути   нудота   і    запаморочення.  Сьогодні   краще   хай   буде   в   лікарні   під  наглядом  ,  а    якщо   все   буде   добре,    завтра   відпустимо   додому,  якщо   забезпечите    належний   догляд.   Вас    теж    потрібно     оглянути.     Можливо    і     в    вас    струс .   

     - До    неї    можна? -   запитую.

     - Щойно    оглянемо     вас ,    дозволю     до    неї    зайти.   -  ствердно     хитаю    головою    і    йду     за       лікарем. 

     Виявляється     в    мене    лише       забої,      в    неї    можливо   було   б   так   само  ,       але    подушка     безпеки     не     відкрилась.     Як    лікар   і    обіцяв,     він    дозволив     мені    зайти    до    Насті.  

    Заходжу    до   неї   в    палату  ,   Настя    спить.   На    чолі   широка    пов`язка ,    кілька    пластирів,     на   вилиці   гематома    і    на   руці   гіпс.   Сідаю    поруч   на    крісло    і   знов   думаю    про   те  ,   що   все   могло   закінчитись   по-іншому.  

    -    Ти  мені  дуже    потрібна .  -  шепочу.   

   Поки   вона    спала ,   я   домовився  про  платну    палату ,   щоб   можна      було     залишитись    з   нею .   Поїхав    додому ,    змив  з   себе   кров    і    переодягся.    Потім    заїхав   в    ТЦ      і   купив    одяг    для    Насті ,   щоб    вона   теж    могла  перевдягтись.   Лише    після   цього   повернувся  в  лікарню.    Поки    мене   не   було , Настя    прокинулась    і   її  перевели  в   платну   палату .

     Заходжу    до    неї  ,   Настя   побачивши  мене     відвертається.   Ображається     маленька.    Підходжу     і    сідаю   поруч   на    ліжко.   Беру   її    руку    в    свою   і     цілую. 

     -  Насте ,   маленька   пробач    мені.   Я    так    злякався. 

     -   Зі    мною    все    добре ,   можеш   собі   їхати .   Я    не   злюсь   за   аварію  ,   сама  вирішила  посеред  ночі   їхати   в  місто  ,  потрібно    було  до   ранку  зачекати.   Так   що  ,  хай   тебе  сумління  не   мучить.    Не    потрібно    зі  мною    з   жалості   сидіти.    Сама    впораюсь.  

     -  Я   кохаю   тебе .  -  просто    вимовляю,   тому   що    це   правда    і  тому  , що    ще  кілька   годин  тому,  думав  що  в   мене  не   буде   можливості   їй  цього   сказати.    Настя  зі    здивуванням   і     недовірою   дивиться   на   мене.   Видно ,    що   не   чекала   цього    почути.  -   Це   правда   кішечко,   я   кохаю   тебе   і    вже    давно,  але   я   не   знаю , що   з  цим   робити.   Я    настільки  звик   бути   вільним    і    робити    все ,   що   мені   хочеться ,   що    відчуття  залежності  ,   відповідальності    і   прив`язаності   мене    лякає.   Але   я  спробую  ,  обіцяю.    Ти   мені    потрібна ,  Насте. 

     - Добряче  ж   ти   вдарився   головою .  -   сміється   Настя. -   Я   теж    кохаю   тебе    Діма.   І    обіцяю ,   що   спробую    не   тиснути    на  тебе .  -   Наближаюсь    до  її   обличчя    і   обережно   цілую.    

     -  Я   купив   тобі   речі .    Давай    допоможу   прийняти    душ    і   перевдягтись.  -  Вона    киває.   Беру   її   на  руки   і    несу    в    душову.   Там    звільняю    нас    від  одягу    і    ми   заходимо   в   душову    разом.    Я   допоміг   Насті    помитись ,   щоб   не   намочити  пов`язку   і    гіпс   і   обмотавши   її    рушником    виніс    з   душової.  Допоміг    одягтись   і   піднявши  на  руки ,  знов    відніс    в   палату,    на   ліжко.  

     -  Я    можу  й    звикнути   до    такого. -  каже   посміхаючись.  Цілую   її   в    губи.   Самому    стало   легше     після   того  ,   як    зізнався   їй   в    почуттях.  Таке  відчуття ...   легкості,    чи   що ?    Наче   відпустив    себе.

     -  Можеш   поки   що   звикати.   Якщо   все   буде    добре ,    тебе    завтра    відпустять    додому   і   ти    поїдеш   до   мене.   Будеш   жити    в    мене ,   мінімум   тиждень. -  дивлюсь   на   її   обурене    обличчя    і     продовжую. -  Лікар   сказав ,  що   тобі    потрібен    догляд    і    ліжковий    режим.   Хто   тебе    буде    доглядати   вдома?   Правильно   ніхто.   Тому    ти    їдеш    до   мене.  

    -  А    як    же     твоя   робота?-  запитує.

    -  Візьму   відпустку. 

     - Я     не   буду    тобі    заважати?   Це   ж   я    постійно   буду ,   в  тебе   перед    очима  .