Моя дика пантера. - Тетяна Калинова

      З   того   часу   як   ми  повернулись    з   села ,   відчуваю  ,   що   мене   накрило   з    новою    силою.   Тепер    мені    хочеться   ,  щоб    Настя   постійно   була  поруч.    Це   вже   не    лише   фізичний    потяг,   це   щось   більше...  Та   кому    я    брешу?    Це    мабуть    воно  і   є ...   Славнозвісне   і    нескінченне ...   До   того   ж  вже   давно ,   просто   я    сам   собі   в   цьому   боявся   зізнатись.    Щоб   його...      Я    бачу    що   почуття    мої   взаємні     і  це   було   б   чудово ,   якби   я   був   готовий   до  них.    

     Тут ,   за   містом ,    ми   дуже   багато   розмовляли   і    виявилось  ,    що   в     нас   багато   спільного ,   особливо   погляди   на   життя  і   свободу.   Ми   чудово    проводили   час.    Зблизились    ще    більше  ,    дізнавшись    один   одного    краще.   Та   цей   телефонний   дзвінок ...  Чорт!   Так   не   вчасно! 

      Настя     ревнує,    я    розумію,   сам    такий    самий.  Але   я   не   готовий    перекреслити    своє    минуле.    Я     не    готовий    мінятись.    Мені    дорога     моя    свобода.    Я    звик    так      жити    і    люблю    своє    життя.    Її    я    теж    люблю .    Чорт.     Я     заплутався.      Я    не    можу     як    Дем  ,    повністю     змінити     своє    життя    заради    жінки.     Навіть    заради     такої    як    Настя.      Я    ж    з    нею.    Чому    їй   раптом    стало    цього    мало?     

     Виходжу    з    кімнати    і   йду    на    її    пошуки  .    Знаходжу    її    на    вулиці    в    альтанці.    

    - Насте,    що     знов    за    психи?    

    - Мене    дістали    твої    дівки.    

    -  Це   ж   не   я   їй    телефонував...  Зрозумій   ти   нарешті   ,   вони    моє    минуле .    Минуле    яке    мені    подобається.    Я    тобі    ніколи    не   брехав.    Ти    погодилась    на    такі    відносини,    які    я    запропонував.     Я    зараз    з    тобою.    Тільки    з    тобою .    Ти   моє    теперішнє.     Що    буде    завтра ,    я    не    знаю.    Ніхто    не    знає.   

     - Так,    я    погодилась,   але...     Але   все    змінилось.    Мене    більше    не    влаштовують    такі    відносини.     Я     не    хочу    більше    думати    про...    про     твоє    невідоме    завтра.     

    - Я    не    готовий    дати    тобі    більше.   -  не   подобається   мені  ,   куди   веде   ця   розмова. 

    - А    я    не   готова    погоджуватись     на    менше .  -    бачу,    як    по    її    щоках    котяться    сльози     і    розумію,     що    більше    не    буде   так ,    як    було.   Хочу    її     обійняти,     вона відходить ,  не   дозволяє  .  Вперше   не    дозволяє      наблизитись.     Подумки     прошу,    щоб    вона    цього    не    робила.    Я   не   можу   обіцяти    їй    більше    ,    але    й   втратити   не   готовий.

     - Насте,     нам     же     добре    разом...

     - Так     Діма.     Дуже      добре.     Але    я      хочу     більшого.  -  вона    витирає    сльози. -   Я     краще     поїду . -  Чорт.    Невже    це    все?  

     - Якщо     ти    поїдеш,    це    буде    кінець.    Я    не    буду    за     тобою    бігати,    Насте.   

     -  Я   й    не    хочу,   щоб    ти    за    мною    бігав,    я    хочу    щоб ...  я    хочу     щоб    ти    мене   кохав .  -   Чорт.    Навіщо    Насте?    Навіщо    ти    все    псуєш?   -запитую   подумки.  Я   не    хочу   бути   залежним... -   Значить    це   кінець . -  каже    вона    і   йде    в   будинок.  

     - Я    не    буду    за   тобою   бігати .   -   повторив   ще   раз,    швидше    для   себе  ,  ніж    для     неї .  От    і    все.    Кінець.    

    Ні  ,   не    вірю,     вона   імпульсивна,     перебіситься     і    сама    прийде    до    мене.    Я   дам    їй    час,   щоб    все   обдумати     і    заспокоїтись.    Вона     не    зможе    так    просто    відмовитись   від    всього ,    що    в     нас    було.      Хоче     поїхати ?    Добре.   Тоді     мені    теж    немає    що   тут    робити.   Йду   в    будинок   за    нею.    Чую    як    Ліна     намагається    її    заспокоїти    і    зупинити.

   -  Куди  ?   Пізно   вже.  Вранці    поїдеш.- каже   Ліна.

   -  Викличу    таксі.   - відповідає     Настя.

   -  Я   тебе    відвезу.  -  кажу    зайшовши     в  кімнату.

   -  Я   з   тобою    нікуди  не   поїду.

   -  Тебе   ніхто  не  запитує.   Або    зі    мною  ,    або   нікуди   не  їдеш.

    Настя     мовчки    погоджується     і    зібравши    свої    речі,     виходить    з    будинку.   Забираю     свої    речі     і     йду    за   нею.      Мовчки     сідаємо    в     автомобіль     і    їдемо     в    місто.   

     Настя     відвернулась    до    вікна .    Темно,    я    не    бачу    її    обличчя ,   лише     бачу   ,   як    вона     періодично     підносить    до    нього    руку.    Вона   плаче.    Чорт.   Я    не    хочу ,    щоб     їй     було     боляче.    Та    що    ж    ми    робимо?    Вона   мені   потрібна ,    а    їй    потрібен    я .    Їй    потрібне    кохання     і    впевненість    в    завтрашньому    дні.    Вона      цього    заслуговує.  Та     чи      зможу      я      їй     це      дати?    Але    ж     спробувати     можна.    

     - Насте. -   кличу    її. 

     - Мовчи    Діма.    Будь-ласка.    Просто   кермуй.    Ти   мені   вже    все    сказав. 

   Раптом     на     повороті ,    назустріч    виїжджає    автомобіль    і     засліплює    мене...     Не     знаю    що    сталось    далі ,    але    останнє    що    чув,    моторошний     вереск    Насті.   

    Приходжу     до     тями    і     розумію,    що     голова    тріщить    і    обличчя    мокре,    мабуть   в    крові.     Ще    мені    притисло    ноги ,   не    можу   поворухнутись.   . Тільки    зараз   приходить     розуміння ,      що    ми    потрапили    в    аварію.   Настя.