Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
- Що правда? - запитує.
- Звісно ні . - кажу і штовхаю його в воду. - Чорт! Я сама від себе такого не очікувала... розумію , що мені капець і тікаю до будинку.
- Ти нарвалась , Насте. - кричить Діма і вилазить з басейну. Чую як регочуть Дем з Ліною . Я теж ледве біжу від сміху. Підіймаюсь по сходах на другий поверх і чую , що він біжить за мною. Не встигаю зачинитись , як Діма вривається в кімнату , підхоплює мене на руки , кидає на ліжко і мокрий лягає зверху.
- От ти й попалась , вреднюго. - каже Діма і починає зривати з нас одяг.
Мокрий , скуйовджений , збуджений і такий гарний. Відчуваю , що з мене знову рветься зізнання , але прикушую губи і знов віддаюсь йому тілом , розумом і серцем. Божеволію від його дотиків , рухів і поцілунків. На задвірках свідомості чую , що до нього хтось телефонує , та ніхто з нас не звертає на це уваги.
- То ти вмієш плавати? - запитує обіймаючи мене .
- Так. - посміхаюсь і цілую його руку , яка мене обіймає.
Його телефон знов дзвонить. Діма встає і підіймає слухавку.
- Слухаю. - чую що розмовляє з жінкою. Мабуть ще одна Сніжанка , чи Оленка , чи ще якась дівка. - Я зараз не можу розмовляти. - каже і дивиться на мене. Бачу , що зрозуміла все правильно. Швидко підіймаюсь , одягаюсь і виходжу на вулицю.
Все! Я так більше не можу. Або ми разом , або це кінець. Набридло боятись і чекати , що в будь-який день він скаже , що вже награвся.
