Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Легко підіймається зі мною на руках, не припиняючи цілувати, а точніше пожирати. По-іншому назвати це не можу. Наші язики сплітаються в безглуздій боротьбі. Притримуючи за стегна садить на стіл, змахуючи з нього вже не потрібну каву. Мій світ вибухає. Вчіплююся в нього, як востаннє. Не можу, не хочу відпускати. Якщо зараз він відступить - помру. Але Руслан сам ніби в маренні, не може мною насититися. Руки блукають по моїй спині, ще міцніше притискаючи до себе. Немов пластилін вигинаюся в його міцних упевнених руках, що продовжують хаотично досліджувати моє тіло. Відповідаю з усією можливою пристрастю, на яку тільки здатна. Безсоромно стогну. У вухах пульсуюча тиша, в голові бардак, а в тілі неймовірний кайф. Емоції зашкалюють. Так не буває! Руслан зараз, як досвідчений майстер виліплює те, що йому потрібно. Обхоплює долонею грудь, яка ідеально там поміщається. Видає тихий рик. Заважає тканина кофтинки й поролон ліфчика. Рука пірнає під перешкоди, що заважають, накриваючи голу шкіру. Пальці одразу ловлять збуджений сосок, зовсім не ніжно здавлюючи. Гаряче! Сильно! На межі!

 Кисню давно в легенях немає, все заповнено лише його запахом, від якого мізки остаточно відключаються. Ніздрі заповнені ним. Свідомість заповнена ним. А тіло... Жар між стегон вбиває, вимагаючи втамування. А він лише дражнить, натискаючи своїм тілом, своєю домінуючою чоловічою силою. Ніколи подібного не відчувала. Впиваюся нігтями в його сорочку, вимагаючи більшого. Не знаю, можливо, через неї дряпаю спину. Все одно! Його губи переміщуються мені на шию. Рука одним умілим рухом збирає волосся в кулак. Тягне голову назад, відкриваючи більший доступ для порочних маніпуляцій губ. Друга, здавлюючи сідницю, буквально впечатує у своє збудження. Боже, я в раю! Несвідомо відкидаюся на стіл. Стогну, хриплю. Все одно на навколишній світ. Усе на межі. Хватка на волоссі посилюється. І він робить один поступальний рух у мене. Прогинаюся, щоб бути ближче. Іскри в очах! Так реально буває?! Потім вбивається в мене ще. І ще. Ще…

Навіть через тканину його штанів і моїх джинсів відчуваю наближення цього. Ось тут голос відмовляє. Згинаюся в сильних та водночас ніжних руках і видаю з горла лише надривний хрип. Розсипаюся на шматочки та злітаю вище за неба, там де зірки, хоч би як пафосно це не звучало. Ноги, що обхоплювали міцні стегна, безвольно спадають. М'язи в низу живота здригаються в скажених конвульсіях. Зі мною таке вперше в житті. Майже втрачаю свідомість.

- Дівчинко моя..., - Руслан дуже ніжно, але і якось напружено цілує мене в лоб. У лоб?, - І кінчаєш ти неймовірно. Ніби з розмаху б'єш у сонячне сплетіння,  - ще один невагомий поцілунок.

Не встигаю насолодитися миттю особистого божевілля, як Руслан піднімає мене. Робить кілька кроків та буквально падає на диван. Змучено та навіть якось приречено відкидається назад. Я розтікаюся на ньому. Міцний обхват на спині не дає, у буквальному сенсі, стектися калюжкою до його ніг.

Слів немає. Думок теж. Одні бурхливі емоції всередині. Минає хвилина, дві, три. Коли серцебиття приходить у нормальний ритм, намагаюся відсторонитися. Разом навалюється сором та незручність. Сама ж до нього полізла. А він навіть розрядки не отримав. Я, можливо, на таких бурхливих емоціях і могла пропустити подібний момент, але явна твердість, варто зазначити, що досить великого розміру, яка все ще впиралася мені в попу, не залишала сумнівів.

Він дозволяє, слухняно розтискає руки, які до цього ніжно гладили мене по оголеній спині. Незграбно падаю поруч на диван. Нервово відсмикую ліфчик та кофтинку, що задерлася до ключиць.

Не знаю, що робити. Як поводитися. І, взагалі, хочу провалитися крізь землю, а точніше крізь дорогущу підлогу. До речі, це паркет? Ламінат? Ніколи не розбиралася в таких нюансах.  Але бажано відразу в підвал на м'який матрац, який незрозуміло як там опиниться. Із запахом бергамоту або... Що за дебілізм лізе в голову? Хоча, напевно, краще із запахом морського бризу.

- Богдано, послухай, - тихий голос Руслана обриває моє, починаючого набирати оберти, самобичування.

Він встає та відходить до столу, на якому ми нещодавно займалися... чим? Гарне запитання. А головне, що варіантів відповіді безліч. І взаємовиключних одне одних. Підриваюся з дивана. Не хочу нічого слухати. Тим паче, я більш ніж упевнена, що слова, які зависли в повітрі, мені не сподобаються. Його напружена спина явно зараз не дасть ногам шансу схилити переді мною коліна і романтично запропонувати руку та серце. Це нервове, звісно. Намагаюсь мозок зайняти безглуздям. Руки то в нього є, навіть у кількості дві штуки. А от серце? Цей орган, що відповідає саме за почуття, у нього точно атрофований! Про що й говорила мені Марина.

Руслан зірвався. Піддався банальній похоті. Про що зараз дуже шкодував. Усе повітря просякнуте цим. Без слів все зрозуміло. А що було б, якби він кінчив? Якби ми зайнялися реальним сексом. А, не так! Уматовою, феєричною прелюдією. Хоча про що я? Для мене фініш був! Та ще й який!

- Те, що сталося..., - почав він, але я різко перебила.

- Не потрібно! Сама напросилася. Просто піди...підіть. Будь ласка! - намагаюся втекти на другий поверх.

Не дає. Встигає схопити за лікоть та різко розвертає до себе.

- Богдано, ти занадто велика спокуса для мене. Але тут немає нічого, окрім похоті. Продовження не буде. В будь-якому випадку. А ламати тебе я не хочу, - до неможливості чесно. З непотрібним перебором.

- Гадаєш, тобі це під силу? - запитую глузливо та вириваю руку.