Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

- Ось і перейшли на ти! - усміхається Руслан, але якось не так, як раніше, а кардинально інакше, але в чому різниця не вловлюю, - Богдано, я знаю, що кажу. Але мені подобається твій настрій.

- Я не переходила з вами на ти. Випадково вирвалося. Ви мені чужа людина та набагато старші за мене, щоб я з вами фамільярничала. Вибачте, не збиралася вішатися вам на шию. Але ви самі напросилися в гості. А я зараз не в тому стані, щоб відповідати за свої вчинки, - передбачувано намагаюся перекинути провину на нього, спеціально виділяючи звернення на "ви".

Руслан прекрасно розуміє та бачить, що мені соромно, боляче, неприємно. Прикро! Таке неможливо так запросто приховати.

- Ти маєш рацію! Не варто було підніматися. Обіцяв же, що більше не чіпатиму.

Те, що я сама на нього накинулася, ніяк не коментує. За це маю бути, щонайменше, вдячна, але ні! Я просто дуже хочу, щоб він пішов. Всупереч самій собі ставлю провокаційне запитання:

- Навіщо тоді піднялися?

- Не сподобалося, як ти поводилася.

- А вам не все одно? - не стримую гірку іронію.

- Як бачиш, ні! - каже як завжди спокійно констатуючи факт, а мені кричати хочеться.

Чому тоді раз за разом відштовхує? Не розумію його!

- Сподіваюся, моя поведінка вас задовольнила, - Господи, що я несу?!

- Ні, Богдано, - уже відкрито посміхається, - Ти тільки мене роздражнила, а зараз провокуєш на продовження.

Рухається на мене, змушуючи відступати назад та плечима впертися в перила сходів на другий поверх. Підходить занадто близько. Знову огортає його запах, хоча ще недавній не встиг вивітритися, стертися з пам'яті. Якщо взагалі таке можливо! Нахиляється до вуха й інтимно шепоче, губами дражнячи мочку.

- Скажи тільки "так"! І я закінчу розпочате. Бачу ти дівчинка сильна. Пережити нічого не значущий, але незабутній для нас двох трах цілком зможеш. А він обов'язково буде таким, за твоїм відкликом вже й так зрозуміло. Не передати, як хочу тебе. Скажи, Богдано! Одне слово. Три літери! - захоплює частину вуха, що різко стала гіперчутливою до рота. Облизує, прикушує, засмоктує. Долонями за талію притискає до себе. Збудженням, що впирається в живіт, не дає шансів засумніватися в серйозності його намірів. Диявол спокусник! - Ти ж сильна дівчинка, Богдано? Мені ж твоє щеняче обожнювання в очах здалося? Я тебе просто трахну та ми розійдемося в різні боки. Влаштовує такий розклад? Ти ж хочеш!

Потрібно максимум вдарити його між ніг. Мінімум дати ляпаса. Але все, на що мене вистачає - це видавити жалюгідне:

- Ні!

Він одразу відпускає мене. Відходить. Розумію до чого це було. Тиск на гордість, так безглуздо нещодавно продемонстровану мною, не допоміг! Не відштовхнув він мене. А навіть навпаки! Він чітко описав, чого він хоче від мене та що буде після. Розмова двох дорослих людей, які нещодавно необачно піддалися божевіллю.

Його обличчя знову непроникна маска. Але погляд уважно зчитує з мене кожну емоцію. Руслан занадто проникливий. Усе він розуміє! Присутність поруч такої людини можлива лише за її повного сприйняття твоєї особистості. Інакше він тисне собою.

- Руслане, я все зрозуміла. Ви можете просто піти?

- Так. Дай свій телефон.

Не розумію, навіщо йому це потрібно, але машинально кидаю погляд на диван, де з джинсового піджака випав мій айфон, який дивом не потрапив під, на знижку стокілограмовий заміс чистої м'язової маси Руслана зі мною зверху.

Простеживши за моїм поглядом підходить та бере його в руки. Великим пальцем проводить по екрану. І чому я досі не зробила блокування?!

Щось друкує. І знову підходить надто близько. У руку, що безвольно висить, вкладає телефон. Стискає долоню своєю. Міцно!

- Богдано, мені не байдужа твоя подальша доля. Я вписав тобі свій особистий номер телефону. Знайдеш. Не помилишся! Пообіцяй мені, - бачу, що знову хоче наблизитися ще більше, але стримується, - якщо в тебе виникнуть проблеми, то ти мене обов'язково набереш! Стежити за тобою та втручатися в твоє життя не буду. Це загрожує непотрібними наслідками. Для нас обох.

- Добре, - даю обіцянку, яку стримувати навіть не збираюся.

Руслан йде. Розтискаючи палаючу після його дотику руку. Гортаю список контактів в телефоні. Знаходжу!

"Мудак!". Усміхаюся. У якомусь сенсі - так!

Тут же видаляю контакт, яким ніколи не планувала скористатися.