Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
Щойно ми виїхали з села , я заснула . Та ненадовго , тому що на Дімин телефон , почали приходити повідомлення.
- Вибач кішечко, та мені потрібно передзвонити , це мабуть Дем мене загубив . - Діма телефонує Дем'яну і за кілька секунд на весь салон гримить його гучний крик.
- Діма , ти що зовсім охренівший ? Cьогодні вранці в нас мала бути зустріч ? Я тобі про неї вчора говорив . Ти мало того , що не з`явився , то ще й телефон вимкнув. Це по твоєму нормально? Я звісно розумію , що ти вже там взагалі збожеволів зі своєю Настею , але ж совість теж треба мати . - ого! Як гарно це звучить... посміхаюсь.
- Вибач брате , вилетіло з голови . Я не вимикав телефон , просто там де я був , не було зв`язку . І як минула зустріч?
- Начебто нормально , але Юрієв хотів ще з тобою поговорити . Я дав йому твій номер телефону . Так що, чекай дзвінка.
- Добре брате. Ще раз вибач. Завтикав.
- Та вже. У вас там хоч все нормально ? Знайшов свою Настю?
- Знайшов . Добре , давай потім поговоримо. - Діма відключається , а я ховаю посмішку повернувши обличчя до вікна . "Збожеволів через свою Настю". Значить мені не здається. Він все-таки , щось до мене відчуває. Виявляється , щоб поїхати до мене , Діма пропустив якусь важливу зустріч . Раптом знову лунає дзвінок на весь салон .
- Невідомий номер. Мабуть це Юрієв .- каже Діма і приймає дзвінок.
- Дімчикуу , коотику, це Сніжанка . Куди ж ти зник, солоденький? Я вже скучила. - щебече писклявий жіночий голос. Рано зраділа Насте. Бабії не міняються. Настрій відразу впав і захотілось вийти з автомобіля , щоб цього не слухати.
- Сніжано , мені зараз не дуже зручно розмовляти. Ти щось хотіла?
- Тобі завжди не зручно розмовляти , котику. Я просто номер телефону змінила , от і обдзвонюю всіх , хто мені потрібен. А ти мені потрібен. В мене буде вечірка в неділю . Хочу тебе там бачити.
- Вибач , але я пас. Я буду зайнятий.
- Ну кооотикууу. - тягне вона. Відчуваю , що мене зараз виверне.
- Зупини автомобіль. - кажу. Діма повертає до мене голову і заперечно хитає головою. - Зупини , бо вийду на ходу. - Я починаю смикати за ручку. Він швидко з'їжджає на узбіччя і зупиняється. Відчиняю дверцята і швидко виходжу з автомобіля. Він виходить за мною.
- Якого біса? Ти зовсім збожеволіла?
- Якого біса я повинна це слухати ?
- Чого ти психуєш? Це просто телефонний дзвінок.
- Просто? Думала мене виверне.
- Це давня знайома, Насте. Я знаю її , вже багато років.
- Ти хотів сказати , я з нею сплю , вже багато років. - він починає сміятись.
- Сідай в автомобіль , моя ревнивице.
- Навіть не думала ревнувати . Просто це гидко слухати . "Дімчикууу , котикууу , ну дімчикуу , ну котикуу. - перекривляю цю дівку і він починає вголос реготати. - Фу , гидота.
- Ти чудо, Насте. - Регоче він. - Сідай в автомобіль. - відчиняє мені дверцята. Я сідаю. Він сідає на своє місце і заводить автомобіль. - Відпустило?
- Ні. Не відпустило.
- Відчини бардачок. - відчиняю і звідти випадають шоколадні цукерки і батончики. Їх там повний бардачок , просто насипом .
- Що це?
- Купив тобі заспокійливе. - посміхається Діма.
- Ну дуже смішно . - кажу і розгортаю цукерку. - але дякую. І чим же ти будеш зайнятий на вихідні , що відшиваєш Сніжанку ? - запитую знов перекривляючи її . Я прекрасно розумію, що я ревную і так само розумію , що я з цим , нічого зробити не можу.
- В мене знайомий , здає будинок за містом в оренду. Там дуже круто , великий басейн, зелено, гарно, спокійно . Я хотів орендувати його на вихідні , для нас з тобою . Якщо хочеш, можемо запросити ще Дема з Ліною , щоб було веселіше. - Я навіть жувати перестала з несподіванки.
- Ти це серйозно?
- Звісно серйозно , Насте. Я ж тобі все пояснив, на теперішній час, мені тебе цілком вистачає, в усіх сенсах. То що скажеш, поїдемо відпочивати?
- Так. - швидко кажу. - Тобто..., я подумаю . - Діма знов сміється.
Він під`їхав під мій під`їзд і допоміг занести в квартиру сумки з бабусиними закрутками.
