Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
- Бабусю. - кличе її Настя. Старенька повертається до нас і посміхається.
- Доброго дня. - вітаюсь першим.
- Доброго дня . - відповідає і підходить до нас.
- Діма познайомся , це моя бабуся , Валентина Іванівна. - Настя обіймає її. - Бабусю , а це Діма. Він... - Настя розгубилась і зніяковіла, не знаючи як пояснити , хто я.
- Валентино Іванівно , я просто...
- Та тьфу на вас! По вас все й так видно , думають вони ... - каже бабуся і посміхається. - Приємно познайомитись. Настусю , що ж ти гостя не пригощаєш? Ми з онукою , саме пироги печемо. Вона в мене знаєш яка господиня ладна.
- Бабусю , припини. - Я ще не бачив Настю такою... Вона ніяковіла , червоніла і відводила очі. Така мила. Настуся. Хм. Гарно.
- Чому припини? Якщо правда , то й не гріх похвалити . Правду кажу онучку?
- Правду Валентино Іванівно. - посміхаюсь. Мені подобається ця бабуся .
- Тьфу. Та яка ж я тобі Валентина Іванівна? Бабою Валею зви мене. Ти в нас хлопець великий , сильний, можливо допоможеш? А потім і пообідаємо всі разом.
- Кажіть що робити, я допоможу звісно.
- Води з криниці треба принести . Настусю , покажи милому, де в нас криниця. - Цю милу дівчинку , вже ніяк пантерою не назвеш... А мені так хочеться її поцілувати , що ладен не лише до криниці йти , а хоч до лісу, тільки б на одинці залишитись.
- Ну ходімо , милий. - посміхається Настя. Вона дає мені два відра і ми виходимо з хати. - Вибач , бабуся подумала, що ти мій наречений, а пояснювати їй наші з тобою стосунки, я не хочу.
- Я це переживу, не хвилюйся. - кладу відра біля криниці і взявши в долоні її обличчя ніжно цілую. - Настуся, моя кішечка. - шепочу і знов цілую . - Ми будемо спати в одному ліжку? - запитую.
- І не мрій. Навіть якщо в одному , нічого не буде. Бабуся почує . Тут хіба що на сіннику не чути. - сміється .
- Клас. Все , вирішено , ми спимо на сіннику.
- Ага. Зараз . Я не збираюсь колоти на сіні свій зад .
- Я обожнюю твій зад і не дозволю його колоти. Будеш зверху. Все, Насте, навіть не дивись так на мене... Я вже горю , так на сінник хочу.
- Дивись не спали бабусі сарай . Горить він. - бурчить вона ховаючи посмішку.
Я приніс до хати продукти , які привіз з міста і торт. Настя з бабусею накрили на стіл і ми сіли обідати. Бабуся все намагалась мене нагодувати, сказала що мені потрібні сили , бо в неї на мене ще є плани.
Виявляється , потрібно було ще наколоти дрова. Я думаю зайве говорити , що я й сокиру в руках ніколи не тримав , але не хотів впасти в бруд обличчям. І хоч і не з першого разу в мене це вийшло , та роботу я виконав. Після цього приніс ще кілька разів воду з криниці . Бабуся мабуть вирішила , що поки я є, потрібно користуватись моментом . Настя ж весь день готувала на день народження. Завтра до бабусі прийдуть подруги.
На сінник ми таки пішли... Настя постелила покривало і ми як і завжди , невтомно кохались половину ночі. Мені дуже сподобалось. Виявляється в селі теж є свої переваги.
Вранці прокидаюсь на сіннику сам, точніше з чорною кішкою , яка спить в мене на грудях.
- Ти щей відьма Насте, не даремно кішкою тебе називаю. - сміюсь і скидаю з себе кішку. Виходжу на вулицю і розумію , що спав мабуть довго, сонце вже високо в небі.
- Доброго ранку, милий. - посміхається моя красуня і дає мені чашку з кавою .
- Доброго ранку, кішечко. Дякую. - цілую її. - Котра зараз година?
- Майже десята. Ти довго спав.
- А на яку годину прийдуть гості?
- На обід. Десь на 14:00 . Коли вони підуть, я допоможу бабусі прибрати і можемо їхати в місто.
До бабусі прийшло шість подруг і всі як одна в вишиванках. В однієї з них був баян. Я зрозумів, що нас чекають , ще ті веселощі. Та коли вийшла моя Настуся , в сукні - вишиванці білого кольору , довжиною до підлоги , з червоним поясом ... волосся заплетене в дві коси з червоними стрічками і з червоними губами , моє серце здалось остаточно . Я мільйони разів чув вислів , що наші українські жінки найгарніші , я завжди з цим погоджувався , та сьогодні , просто підписуюсь під кожним словом . Наші дівчата , в наших традиційних вишиванках , просто королеви краси . А моя Настуся найгарніша.
