Пообіцяй забути - Влада Клімова
Осяяний сонцем зимовий ранок двоє, не менш сяючі від щастя земні створіння, зустріли в блаженних обіймах одне одного.
– Я ще ніколи в житті не зустрічав такого щасливого світанку, – солодко потягнувся Богдан і знову ніжно обвив мене руками. – Хіба в дитинстві, на Новий рік, коли мама ховала мені під подушкою дарунки від Діда Мороза. Знаєш, вона дуже сумує за мною, коли я ганяю світом. Але до тебе відправила майже силоміць та наказала повернути наше щастя. А ще вона за нас молиться. Я попросив. Хоча вона й так молилась би.
– Думаєш наші мами подружаться? – посміхнулась я, наче школярка. Ніби нам не байдуже: подружаться наші батьки, чи ні? Головне, що ми більше ніколи не розлучимось і пообіцяли забути все погане, що з нами сталося.
– Златочко, тобі це так важливо? – почув мої думки Богдан.
– Та ні. Просто цікаво. Вони такі різні, а ми з тобою однакові, як дві краплиночки, правда? – цілувала я його щічки, а він танув від щастя і вже заперечував:
– А як же фізика? Щось там про різнополюсність та тяжіння?
– Так то ж фізика, а у нас страшенна хімія, з дуже потужною і таємною формулою кохання.
– Перевіримо формулу? – завівся він.
– Ні-і! Я більше не можу. Ти порозганяєш в мені всіх діточок. Дай їм там хоч трішки звикнути...
Тепер він став аж занадто серйозним та перепитав:
– Думаєш, ось так відразу й спрацює?
– Богданчику, вони в тебе там два роки томились, як у пастці. Чому ні? Та й за мною дуже скучили! Пішли краще рятувати бізнес. Дивись, куди наші непереливки продажі завели...
– Та пофіг мені ті продажі. Йди сюди! Закріпимо нашу формулу, – не давав мені вибратися з ліжка вже зовсім несерйозний бізнесмен Шеремет. – А ще мені треба зателефонувати до вашого центрального РАКСу. Вночі я згадав, що його директор мій постійний клієнт.
– Навіщо, коханий? – не розуміла я.
– Тобто: навіщо? Ти забула, що вчора пообіцяла стати моєю дружиною? – цілував він мої збуджені груди.
– Ну, після того, що ти робив зі мною вночі – можна забути навіть власне ім’я, але про обіцянку стати твоєю дружиною, я пам’ятаю, – пестила я його скрізь і відчувала: як йому це приємно.
– Тоді до чого питання? Розпишемось якомога скоріше, – ми знову були готові до злиття, але Богдан ще встиг спитати: – Чи хочеш пишного весілля?
– Ні, Боже борони! Оті сварки між родичами, «гірко» напоказ, а ще лялька на капоті, наче вже з дітьми бере. А потім на розлучення подають через місяць та гроші ділять. У моєї двоюрідної сестри так було. Ні, мій хороший, я тебе можу і без будь-якого штампика довіку кохати...
– Ну, без штампика не вийде. Ми на дві країни будемо жити. А ще маленькі Шереметики повинні мати законних тата й маму, – далі не пам’ятаю.
Прийшла до тями вже коли мій неймовірний красень брив своє шовкове личко, а я взялась за вранішні канапки. На цю мить я бігала без нічого по кухні і мені було так добре, що важко було уявили себе більш щасливою! А Богдан поглинав ту звабливу картину і весь час просив:
– Тільки не одягай нічого. Хочу бачити тебе наскрізь. Ось там б’ється моє серденько, ось солодка мрія... а там маленькі дітки...
– Коханий, ти зовсім з глузду з'їхав. Які дітки? Вони ж ще не зібрались до купки, – сміялась я і мені здавалось, що такими темпами сьогодні до офісу ми не втрапимо.
Наш ідеальний ранок перервав дзвінок. То мені телефонувала мама. Останнім часом вона часто зранку намагалась підтримати мене та кожного разу проклинала Богдана Шеремета за те, що донька після безсонної ночі знову страшенно зарюмсана.
– Привіт, дитятко! Ну, як ти не пішла ще з офісу того гада? – стривожено спитала мама.
– Мамуню, ні з офісу, ні з життя. І взагалі у мене для вас з татом радісна новина: ваша донька неймовірно щаслива та виходить заміж!
– Господи! За кого? – ще більше розгубилась там, на іншому континенті, мама.
– Саме за нього, того що по-твоєму мені життя зламав. Мамо, він мені його подарував. Ну, окрім вас з татом, звичайно. Я така нескінченно щаслива, що словами не передати! Жаль що це не Skype, ви б нас з татом відразу й поблагословили.
– ...Батьку, а батьку! Доїздився ти зі своїми свердловинами! Дитина он без нас заміж виходить, а ти все в нафті купаєшся. Прикинь, доню, вчора приперлося брудне як ніч. У них, бачите, нафта забила! А мені ж її відіпрати треба. Фанатик якийсь, а не батько в тебе, – жалілась мама і не знала, що вже давно знаходиться на гучному зв’язку. Я тільки знизувала плечима, дивилась на свого судженого й посміхалась, наче сонце. Тепер в моєму житті все здавалось настільки стабільним і досконалим, що більшого й бажати не треба. Ми розсталися до нової зустрічі, а Богдан обійняв мене і констатував:
– Оце в мене теща! Прийдеться серйозно підготуватись до знайомства, бо тесть фанатик, а теща справжній тайфун. Тепер я розумію: звідки ти така в мене взялася. Каву я зварив. Прошу до столу, моя маленька богине!
– Богданчику любий, я не можу це не сказати. Останнім часом в мене були найстрашніші ночі й ранки, та з учора життя змінилось назавжди. Мені так добре, що слізки знову поряд, але від щастя... Господи, що ж робиш? Це все-таки стіл! – задихалась я від блаженства, бо вже відчувала у собі його солодкий скарб і не могла від нього відмовитись... Коли окрилений щастям Шеремет знову заповнив мене своїм вогнем і ми продовжили сніданок він раптом сказав:
– Я тут подумав відносно весілля. А знаєш: воно у нас буде! Навіть гучніше, ніж у будь-кого. Ми організуємо в Києві так звану Екстраваганзу. Це зібрання всіх вищих та найуспішніших представників компанії, з виступом попзірок, презентаціями й конкурсами. Щорічний підсумок Inwey. От тільки він запланований уже в Манілі, але заради такого випадку, може перенесуть? Я вже був запрошений на кілька таких зібрань, коли ще йшов нагору, а минулого року – вперше з вищої сходинки бізнесу. А в запрошеннях оголосимо про наш шлюб. Упевнений, що відмовити просто не зможуть. Хіба що місце для проведення треба знайти, велике й відоме в Києві. Тоді точно буде сплеск продаж та підйом в роботі. Місця, де проводилась Екстраваганза завжди злітають в рейтингу.
Я дивилась на своє неймовірне щастя і не могла намилуватись. Скільки в одній людині може бути талантів? Адже мій майбутній чоловік розумний і вихований, добрий і уважний, талановитий бізнесмен, а ще солодкий коханець і він моя божевільна пристрасть...
Після душу на двох – ми свіженькі й щасливі сиділи в авто і продовжували вранішню нараду:
– Любий мій босе! А я про місце проведення подумала. Може, там де ми зустрілись? Клуб великий і для нас знаковий. Без Веронічиного Голлівуду ми б зараз, мабуть, не їхали на роботу такі окрилені. Навіть страшно подумати: я ж їй тоді відмовити хотіла...
– А я тільки того дня там і був. Златочко-золотко, таки є Бог на світі! А, давай спробуємо. Я від цієї твоєї ідеї навіть знову додому в ліжечко захотів...
– Ти невиправний і невтомний, але ж за це я тебе ще більше кохаю. Потерпимо до вечора? Ой-ой-ой! Прошу, мовчи! Ледве не зачепились, – заплющила очі я, бо мій божевільний Шеремет вправно відвернув зіткнення свого елітного авто з якимось бусиком. Ми обоє полегшено зітхнули, розсміялись і вийшли на стоянці під Гулівером.
Та здавалось, що Богдан зараз не думав ні про авто, ні про Екстраваганзу. Його очі обмацували моє тіло і я розуміла, що цей день, як і всі наступні, будуть заповнені нестримним щастям, що зашкалює всередині й нестримно рветься назовні.
