Пообіцяй забути - Влада Клімова

Кілька разів мені телефонувала мама. Спочатку я мовчала про те, що відбувається, але ж вона в мене рентген через простір і час. Тому приховати не вийшло. Матуся, звичайно, переживала за мене, але чомусь зраділа й сказала, що це навіть добре та колись мені знайдеться ліпший. От чому найрідніші люди такі жорстокі? Як вона не розуміла, що мені не потрібен ні інший, ні ліпший? Та не буду я шукати більше нікого, бо мені потрібен тільки Він – один на землі. Раніше ми розмовляли весело й щиро, а тепер рідше та коротше. Ні не тому, що я затаїла на маму злість. Просто, мабуть, виросла!