Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Ранок розпочався із повідомлення від Ніка. Він чекав унизу і велів негайно спускатися. Я хотіла відмовитися, але передумала і злетіла з ліжка. Швидко вмившись і почистивши зуби, одягла темні штани та футболку. На ноги кросівки і зачинивши двері, помчала вниз.
Полозов сидів у машині, на моє вітання ніяк не відреагував і тільки я зачинила двері, зірвався і вилетів з двору.
Ми всю дорогу мовчали. Напруга витала в повітрі. Я вирішила від гріха подалі тримати язик за зубами і дивилася на краєвид за вікном.
Залишивши межу міста, ми проїхали ще кілометрів з десять і повернули на накатану дорогу, яка привела нас до високого паркану, по периметру якого були встановлені камери. Нік посигналив і ворота почали від'їжджати убік.
Заїхавши на територію, ми вибралися з машини і на зустріч до нас вийшов чоловік років тридцяти . Костюм у тонку смужку ідеально сидів на ньому. Модна стрижка та окуляри в стильній оправі, робили його схожим на успішного адвоката.
Вони привіталися з Ніком за руку і той обернувся в мій бік.

-Це Арсеній. А це Марія.-представив нас,- Сьогодні ви працюватимете разом.
Ми кивком привіталися і пішли слідом за Полозовим, який вирушив у велику будівлю. Виявляється це було щось на кшталт сховища. Товсті стіни взагалі без вікон. Лампи денного світла освітлювали усі приміщення. При вході праворуч були відчинені двері, за якими я побачила багато моніторів і шість осіб охорони, які проводжали нас цікавими поглядами.
На вулиці я бачила ще п'ятьох і трьох собак. Здорові добермани з неприязнью дивилися на мене.Форма на всіх чоловіках була однакова, з логотипом охоронного агентства, що належить Ніку. А чоловіки були всі як під копірку – високі, накачені і коротко стрижені. Прям 33 богатирі, всі на одне обличчя!
Ми увійшли до кабінету, який нічим примітним не виділявся. Стіл, стільці, стелаж з папками для документів. У кутку великий сейф. Нік улаштувався на стільці і кивнув мені на сусідній.
Я примостилася на самому краєчку і приготувалася слухати.

-Значить так, - почав він, - сьогодні ти працюєш тут. У тебе є список покупців та дати, на які призначено продаж. Ви вдвох повинні підготувати товар чітко за списком та у порядку черги. Від раннього замовлення до найпізнішого. Маша, в свою таблицю записуєш ім'я, дату і все, що ви підготували для передачі. Я перевірю. Сеня, коли закінчите з підготовкою, робиш документи на купівлю-продаж, все має бути чистим.

-Все як завжди, бос! Не хвилюйтеся! - охоче ​​кивнув очкарик.

-Перевір кілька разів. З нашого боку не повинно бути осічок! - викарбував він. Потім підвівся і подався у бік виходу,- не підете звідси, поки не виконайте всю роботу.
Він навіть не глянув на мене і покинув приміщення. Незабаром я почула як завівся мотор і звук автомобіля, що від'їжджав. Я повернула голову до Арсенія, а цей придурок сидів і скалив зуби.

-Чого либишся? Працювати пішли. - визвірилася я на нього. Але він походу до таких випадів звичний, посмішка з його обличчя не пропала і він заспівав солодким голосом:

-Машенька, а може чаю?

-Краще кави і з собою. - погодилася я, адже з ранку не встигла нічого в рот кинути.
Задзижчав апарат і кімната наповнилася гіркуватим запахом кави.З собою його брати мені Арсеній на дозволив, побоюючись ненароком зіпсувати експонати. Ми швидко випили по чашці і вирушили до першого сховища.
Відкриваючи черговий ящик, з десятків інших, що стояли тут, я захоплювалася красою, що зберігається в них. Картини іменитих художників, статуї та бюсти, дорогоцінні прикраси та різнокольорові камені-всьому цьому місце в музеї, а не в будинку зажерливих ублюдків! Я в досаді похитала головою! Сеня помітив цей жест, але нічого не сказав.
До самого вечора ми збирали речі за списком, відносячи їх до певних кімнат, де потім їх ретельно запакують і підготують до транспортування.
Ноги гули, голова боліла, а в очах уже бриніло від кількості речей, побачених за день. Але я стійко трималася. Під кінець почала помічати, що на багато замовлень товару не вистачає.

-Сеня, а чому так багато не вистачає? - покликала я очкарика. Він знизав плечима і відповів:

-З цим питанням краще до Ніка. Я займаюся розподілом, а постачання на ньому. Щоправда останнім часом із товаром тугувато, якісь проблеми з постачальником.

"Помер ваш постачальник!"-зло промайнуло в мозку. А в голос я сказала:

-Я думаю, Нік все вирішить. Коли за графіком має бути поставка? Адже речі, які бракують, нам потрібні дуже скоро!
Він знову знизав плечима:

-Я не в курсі. Кажу ж, до Ніка.

-Ну до Ніка, так до Ніка.- пробурчала собі під ніс і вийшла зі сховища.
Надворі вже було темно. Я дуже хотіла їсти і була втомою. Написала Полозову смс про те, що звільнилася. Але у відповідь прийшло коротке "Ок". Ні коли буде, ні що мені робити не сказав. Тільки я хотіла зателефонувати і уточнити, як почула звук воріт, що від'їжджали і незабаром спостерігала його автомобіль.
На вигляд одразу було зрозуміло-злиться. Про причину я здогадувалась, але мовчала. Він підійшов до мене і простяг руку. Я передала йому планшет і він почав переглядати таблиці. Потім розвернувся і пішов до одного зі сховищ. Я мовчки бігла слідом. До нас приєднався Сеня і розмову вони вели вдвох, ще раз перевіряючи виконану роботу.
До мене ніхто не звертався, а я була цьому тільки рада. За день так утомилася, що на розмови сил уже не було.
Впоралися вони швидко. По обличчю Ніка не було зрозуміло, задоволений він чи ні. А я із запитаннями не лізла. Ми їхали у бік міста. Він мовчав, зосереджено дивлячись у лобове скло. А я з нічого робити, знову залізла в планшет. І тут згадала про екземпляри, яких не вистачало.

-Нік,-тихо покликала я. А він мовчав і дивився на дорогу, - послухай, це стосується роботи.

-Чого ж ще, - зло кинув він, - не сумніваюся, що тільки про роботу і можеш зі мною говорити. Адже більше нема про що зі мною розмовляти.