Мій найкращий ворог - Ірен Карк

-Ти, Микито,людей не поважаєш! Не стежиш за базаром зовсім, як і твоя тьолка! А дівчинка то гарна, трапиться може будь-що, час зараз не спокійний! Була краса, раз - і немає її!

-Ще хоч слово про неї почую і статися може щось з тобою! - почула я грізний рик. Нік був розлючений!

-Ти ніяк мені загрожувати надумав? - здивувався Сідий.

-Я попереджаю, про дівчисько і думати не смій! І я сподіваюся більше не побачити твою жирну пику! - Після цих слів я почула кроки, що віддалялися і хлопок вхідних дверей. Я швидко і тихо вибігла слідом, але коли відчиняла двері до мене долинув гугнявий голос товстуна:

-Нічого, щеня, побачимо ще як ти заспіваєш! Жити набридло, паскуді!
Нік стояв біля машини і дивився на всі боки, побачивши мене, загарчав:

-Де тебе хер носить?

-У туалеті,- пропищала я. У такому стані мені його бачити ще не доводилося, мороз пішов шкірою.

-Я тобі де сказав чекати?-не заспокоювався він, забрав ключі і сів у машину.
Я швидко залізла слідом і пристебнула ремінь. Повернула голову в його бік і похолола. А він гаркнув:

-Ось зараз просто заткнися! - і вп'явся мені в губи болісним поцілунком. Він цілував розлючено, ніби намагався мене покарати. Я з переляку почала йому відповідати, так само грубо і різко. Ми билися зубами, а наші язики спліталися в божевільному танці. Повітря категорично не вистачало. І вже коли я думала, що зараз задихнуся, він відсторонився. Дивився мені у вічі і важко дихав. У мене видок теж був не кращим.
Розчервоніле обличча, з опухлими губами, волосся стирчало в різні боки.
Його важкий погляд я витримала і свій не відвела. Так і дивилися один одному у вічі.
Він відвів свій перший. Завів машину і виїхав за межі цього огидного місця.
Вже виїхавши на центральну вулицю, він не витримав і сказав:

-Ось чому від тебе одні проблеми? - сказав і реготнув. А мені стало прикро, це коли цікаво я встигла йому створити проблеми? Що цьому жирному козлу відповіла? Так він сам напрошувався. Хамське ставлення до себе я терпіти не маю наміру. Тільки я хотіла обуритися, як він грубо і різко сказав:

-Значить так, одній із квартири ні кроку! Відвозитиму і привозитиму на роботу особисто. Ніяких гулянь, шлянь по шинках і клубах - це зрозуміло?

-Ніби в мене час є на все це, - пробурчала собі під ніс.

- Краще заткнися! - перебив він. - Цей виродок хоч і виглядає дегенератом, але мстива сволота. Ти його зачепила, а я ще додав. Краще перестрахуватися, невідомо, що в його голові, що запливла жиром, коїться! Сподіваюся, ти розумієш, що це не жарти?
Я згідно кивнула. Звичайно розумію, з огляду на останню фразу, що я почула, він навряд чи це все так просто залишить.
Може мені пощастить і він сам Ніка позбудеться? Тоді мені не доведеться нічого робити, повернуся додому і житиму спокійно.
Але з іншого боку, якщо він грохне Полозова, то боюся уявити, що буде зі мною! Ой, мамочко!
Картини одну страшнішу за іншу малювала мою уява. Я так захопилася, що не помітила, що ми вже хвилин десять стоїмо біля будинку.
Але дім виявився не мій.

Дорогі читачі! Якщо ви читаєте історію і вона вам сподобалася, натисніть будь ласка вподобайку! Вам це не складно, а мені для натхнення!
Якщо вам історія, з якоїсь причини не сподобалася, озвучте у коментарях! Критика також дуже допоможе в роботі над помилками!
Дуже чекаю зворотного зв'язку!
З любов'ю, ваша Ірен!❤️