Зцілений тобою - Тетяна Котило

    В червоній вечірній сукні, що сягала колін Мар’яна відчинила двері. Чи не вперше Любомир подзвонив у дзвоник, а не скористався власним ключем. Дізнавшись про сьогоднішнє побачення своєї підопічної та Дем’яна не міг залишатись осторонь. Вишукане вбрання відразу впало в око, червоний колір атласної тканини витягнув на зовні легке збудження. Хм, як один фасон, а радше – сміливий колір, здатний змінити образ дівчини. Її вираз обличчя. Погляд. Поставу. Зараз Мар’яна мала вигляд не зляканого мишеняти, яку злий хижак ганяв по двору, вона була схожа на впевнену в собі молоду жінку. 

– Дозволь. – попрохав і потягнувся до шовковистого волосся заплетене в зачіску. Запах ванілі та жасмину відомих парфумів заповз у носа, і тут – дівча здивувало. Навіть назва аромату відповідала дійсності. “Мій шлях” був не тільки назвою, в ній відображалися події та переживання, що трапляються в житті людини, формуючи її особистість. Виходить Мар’яна обрала цей аромат не просто так, а підсвідомо. Любомир висмикнув шпильку з волосся дівчини. Медові пасма хвилями розсипались по оголених плечах і спині, зачаровуючи чоловічий взір. – Так набагато краще.

Мар’яна провела долонею по своєму волоссі, відчуваючи на дотик його м’якість. Зазирнувши до дзеркала погодилась з Миром щодо зачіски. З розплетеними косами вона мала вигляд звабниці. Втім на цьому оглядини не завершились. Любомир продовжував блукати сексуальною сукнею, що оповила пишний бюст, тендітну талію та стрункі ніжки. Здавалось, щойно роздягнув очима, пестячи поглядом витончене тіло. Мар’яна у якийсь момент знітилась, відчувши себе геть роздягненою.

– Припини.

– Що?

– Роздягати мене. Припини.

– Я вже перейшов далі. І те, що бачу мені подобається. 

Мар’яна обурилась. Сіпнула плечима, в очах била блискавка. Він з нею завжди так. Випробовує. Грається, а потім насміхається. Любомир підійшов до дівчини, дивлячись на неї з висоти свого зросту. Пальцями потягнувся до її нафарбованих доволі пухких губ, знову і знову підіймаючи над землею, знову і знову приземляючи назад.

– Хочеш добитись чиєїсь прихильності, вмій зіграти. Вмій піддатись. Говорю тобі, як твій наставник. 

Хочеш грати?! Давай-но. Після його слів Мар’яна розправила плечі та відкинула назад волосся. Вона відкрила рот і провела кінчиком язика вздовж великого пальця, яким пестив її губи. Замилувався. Розпалився. Спустила бретеллю з лівого плеча й встромила в Любомира спокусливий погляд. Ну ж бо, торкайся – промовляли її блакитні, мов небо очі. – Сміливіше. Ти ж цього хотів?!

Навіть, якщо хотів, то нізащо не покаже. Не тому, що сталевий, байдужий, а тому, що дотримувався певних правил, що були схожі на дерев'яну вежу. Витягнувши необачно одну з детальок рухне уся споруда.

– Чудово, тільки ці навички збережи для Дем’яна. — відштовхнув безцеремонно.

– Ти про що? Я з ним не спатиму. – відразу занепокоїлась, відчуваючи, що під ногами палає земля.

– Спатимеш. Дем’ян ідеальний кандидат на твою цноту. Обережний. Він не завдасть тобі болю.

 – То ти його навмисне підсунув? Для цього? – почало потрохи доходити до досі наївного розуму. Не хотіла зізнаватись, але вона боялась цього моменту, мов вогню. Здогадувалась, що рано чи пізно ця тема повстане, тільки думала, що героєм її першого разу стане Мир. – Я думала, що це трапиться з тобою. – зізналась, ховаючи сороміцький погляд.

– Мені складатимеш основний іспит. – навчати, то всього відразу. Стосунки. Секс – важлива основа життя, яку Мар’яна повинна також осягнути. – Я бачу страх в твоїх очах. Не допустимо. Куди ділась твоя впевненість? В житті ти спатимеш не з одним чоловіком.

– Чому ти так думаєш? 

– Бо я не вірю в чисте і єдине кохання. Тепер не вірю. Щоб збагнути чи твоє, потрібно спробувати інших. Будь розумницею. Не допусти помилок. – Любомир збирався йти, але перед тим додав. – До речі, Дем’ян не знає про те, що я його обрав для тебе. Він справді зацікавився тобою без моєї участі. Можливо, це тебе розслабить. – кинув пильний погляд на дівчину, після чого зник за дверима квартири.

    Любомир зиркав на ручний годинник та вмикав екран смартфона. Зовні спокійний, але в потаємних сердечних місцях вирувала злива. Одним вухом слухав презентацію нового проєкту, іншим вслухався до звуків на своєму телефоні. Знав, що Мар’яні нічого не загрожує, але однаково не вдавалось викинути з голови бісові думки пов’язані з її сьогоднішнім побаченням. 

Любомир скинув піджак і кинув його на заднє сидіння авто. Макар, здогадувався, що передувало поганому настрою Мира, і однаково не промовчав.

– Мар’яна не виходила на зв’язок? 

– Ні. А мала б?

Макар смикнув плечима, усвідомивши, що ця тема досі табу. 

– Куди їхати?

Любомир вагався. Сердився, бо те, що його не мало хвилювати, не полишало у спокої. Виїдало. Виштовхувало на зовні давно заховане.

– В “Рів’єру”. – озвучив назву ресторану в якому вечеряла Мар’яна.

Натиснувши на газ Макар знову зайшов за дозволену територію.

– Ти закохуєшся в неї, тому й бісишся.

– Може годі, ставити мені діагнози. При всій повазі, та я сам з цим розберусь.

– Не розумію, чому ти себе обманюєш. Якщо вона здатна зробити тебе щасливим, то вперед. Ніка б схвалила. – останнього не сказав, бо знав, що Любомира розсердить згадка про колишню.

– Мар’яна – лиш мій проєкт. – проєкт в який вкладав власний досвід і знання. Прагнув поставити дівча на тверді ноги, навчити усього, що може знадобитися їй у житті. Загартувати в ній впевненість і все те, що допоможе привести до успіху. І навіть, якщо щось там виринало місцями, то було не про почуття. Звичайна симпатія до дівчини, що проявляла себе, як зразкова учениця.

В авто запала мовчанка. Обоє чоловіків облишили дану тему, зрозумівши, що повторюватись не має сенсу. 

За панорамними ресторанними вікнами Любомир забачив силует молодої пари. Мар’яна люб’язно усміхалась співрозмовникові, заправляючи за вухо своє розкішне волосся. Сиділа рівно, мов королева на престолі. Дем’ян не зводив з неї очей. Милувався, як картиною написаною видатним художником. Щойно дотягнувся до пальців на її руці, за мить переплівши зі своїми. Любомир похапцем послабив вузол на краватці, відчувши нестачу повітря. Чого хотів, той мало намір збутись. Мар’яна не сторонилась кавалера, відповідала взаємністю, дозволивши щойно торкнутися до її оголеної спини. Надивившись вдосталь Любомир віддав Макарові наказ рушати.