Зцілений тобою - Тетяна Котило

– Хто він? І, чому саме зі мною? – неспокійно забігала очима. На її обличчі застигла тривога.

– Він був на вечірці в Боярського, ти б помітила його, якби не була так зайнята мною.

То, ось, де собака зарита. Знову насміхається. Знову випробовує на міцність. Гаразд. Цього разу вона не запанікує, і достойно пройде черговий урок.

– А ти з ким йдеш? Тільки не кажи, що з Альбіною. – не збиралась приховувати своєї неприязності до жінки. 

– Не з нею.

Мар’яна усміхнулась, зітхнувши з легким полегшенням.

– Я б на твоєму місці так не радів. Мілана не краща за Альбіну. Може, навіть в чомусь гірша. 

– А ти, вмієш обирати жінок.

– Ні з тією, ні з іншою у мене нічого серйозного. Обидві корисливі.

– То, що тебе з ними поєднує? – перебила, хмурячись.

Правда мишеняті не сподобається. Але ж вона давно не дитина. Нехай звикає до реалій.

– Пристрасть. Вони знають, як розважити мене після важкого дня. Окрім того, Альбіна цікава співрозмовниця. Завжди опиняється поруч у нелегкі миті мого життя. 

– Все, припини. Не хочу нічого про них знати та чути. – махнула медовим волоссям, гидуючи від подробиць. 

Сьогодні Любомир видавався геть іншим. Його зазвичай суворе, похмуре обличчя набуло ласкавості, а в розмові відчувалась легкість й приязнь. Мар’яна не знала, що послужило таким разючим змінам, але те, що вона бачила перед собою їй подобалось. Можливо, це і є справжній Любомир Войтенко. А до цього була його захисна маска. Душу ховав за панциром крізь який мало кому вдавалося пробратись. Серце під кригою, розтопити, яку було неможливо. 

*** 

    Дем’ян не зводив очей з Мар’яни. Причарувала його ще на вечері в Боярського. Подумав тоді, що вона належить Мирові, але той заперечив, дозволивши діяти. Вважав чоловіка достойним кандидатом, здатним піклуватись про Мар’яну. 

Мілана справді виявилась значно неприємнішою за Альбіну. Якщо брати уроки самовпевненості, то тільки в неї. Зневажливий погляд протягом усього вечора не змінювався на її обличчі. Крутилась біля Любомира, мов хтось планував його в неї відібрати. Сам же чоловік помітно дратувався. То руку відкине зі своєї ноги, то поглядом холодних очей змусить заспокоїтись й поводитись належно. Від неї віяло сексуальністю про яку говорив Любомир. Але хіба цього достатньо для щасливих стосунків?! Мар’яні було не затишно в їхній присутності, один Дем’ян видавався справжнім, без прояву лицемірства. Він був молодшим за Мира, проте, в свої двадцять сім років міг похвастатись не меншими професійними успіхами. Засновник IT компанії, власник ресторанного бізнесу.

Підвівся, аби запросити її на танець. Мар’яна вклала свою руку в його, відчувши занепокоєння. Морський запах чоловічого одеколону проникнув у носа, а потім розлився тілом. Заповз у свідомість й осів в пам’яті. Спіймала себе на думці, що їй приємно знаходитись у руках цього чоловіка. Перші секунди ніяковіла, бо знала, що за нею стежать. Спиною відчувала іскри, що летіли зі сірих, холодних очей Любомира.