Пообіцяй забути - Влада Клімова
Дивно, але Богдан не накидався на мене сто разів підряд, як пишуть в деяких книжках. Він чомусь взагалі був зараз серйознішим, ніж коли підписував видаткові накладні. Просто обережно тримав мене в своїх обіймах і тихенько пестив плечі. Я відчувала, який він збуджений та хоче продовження, але боїться і спитала:
– Я що тобі вже не потрібна?
– Навіщо ти провокуєш? Я ж можу розірватись. Але більше не можна. Нехай мій скарб заспокоїться...
– Чому? Я ще хочу! – знущалась з нього я.
– Невже ти будеш така нестримна? Хоча, якщо враховувати твою старанність в роботі, думаю, я зовсім пропащий, – радісно посміхався він і важко дихав.
– Тоді покажи щось без цього, – зводила я його з розуму.
– Ні! – вперто відрізав Шеремет. – Ти ще маленька. Я навіть не уявляв: наскільки. Пішли краще поїмо. Я там привіз трішки гарного хамону і найкращу в світі каву.
– Ну, якщо борщу немає, то нехай буде хамон! – тяжко зітхнула я і він не витримав, гаряче стиснув й захотів насититись поцілунком.
Неймовірно п’янка хвиля накотилась на нас обох і залишитись «незайманими» не вийшло. А ще він в мене кінчив з такими радісними зойками і стогоном, що я навіть не уявляла його таким. Тепер з ранки в мене трішки пішла кров...
– Господи, що ти зі мною робиш? Я ж просив, – безсило опустився на ліжко він, а я спитала:
– То он як це буває? Ви теж плачете?
– Не завжди. Тільки з коханими і коли дуже чекаємо.
– А я тепер буду вагітна?
– Ні! – щасливо розсміявся він і пояснив: – Знаєш, сьогодні я вперше страшенно радий, що два роки тому це зробив. Один мій підписник-лікар запропонував у себе в клініці деяку процедуру. Ну, поки я «грішний і вільний». Такий він поставив мені діагноз. Це коли чоловікові тимчасово перекривають заплідну функцію. Все, як зазвичай відчуваєш, тільки без контрацептивів і страху за небажану відповідальність.
– Тобто зараз з нами все було «як зазвичай?» – діставала я бідолагу.
– Звичайно: чоловік, жінка, акт... Ти неймовірно вреднюча! Як ти можеш? Я хотів зараз померти від щастя, але не зміг, адже попереду ще стільки всього прекрасного. В тебе нічого не болить?
– А тепер ти неймовірний, бо нагадуєш мою маму. Мені так солодко і до тебе я уявити не могла: наскільки воно прекрасне, те щастя...
– Воно не завжди таке. Тільки коли нескінченно та віддано кохаєш. Колись я розмовляв з одним психологом, так он він стверджував, що сама близькість, то робота з продовження роду людського. А от кохання – то самовіддача. Коли хочеш дати коханій людині набагато більше, ніж взяти собі. Зараз ми саме це й відчуваємо. І я дуже хочу, щоб так з нами було завжди...
– І я так хочу. Ну, якщо вже мені нічого не можна, то пішли до твого хамону, бо я зголодніла, – згодилась відірватись від «навчального процесу кохання» я.
Наступного дня, мій мудрий та далекоглядний вчитель кудись зник. Тільки ввечері зателефонував та знайшовся аж в Черкасах.
– Навіщо ти там? – обурилась я, бо дуже чекала ночі й наступних щирих лекцій про найсолодший предмет у житті.
– Проведу кілька презентацій. Я тут давно не був, – відчував мій настрій він.
– А як же я? Невже це все, чого ти від мене хотів? – не могла стримати стервозності я.
– Потерпи! Дома я від тебе не відкараскаюсь, а так не можна. Ти мені на все життя потрібна: жива і здорова. Навіщо ж все відразу?
– Але чому не сказав? – образилась я на його самостійне рішення.
– От саме через це. Ти ж наче вулкан. Тільки той, що довго спав. Тепер я розумію: чому у тебе в бізнесі все виходить. Ти азартна й настирлива. Гірша ніж я, – веселився він і голос у мого хижака-вчителя був страшенно щасливий.
– Тоді я піду додому!
– Правильно, йди. Збери поволі валізу з речами, а я повернусь і переїдеш до мене назавжди. Ну, не злись! Я тебе так шалено кохаю, що зараз зовсім не руками можу машину вести... – зізнався мій прекрасний бос.
– Не треба «не руками». Коли повернешся, хочу того дива у собі багато-багато. І я тебе божевільно кохаю. Поїду додому збиратись і чекатиму... ти знаєш чого.
– Златочко, пощади! Я кожен наш рух пам’ятаю і хочу бути у тобі...
Коли я зайшла до нашого двору на Прорізній мені здавалося, що тут все змінилось. Дерева стали стрункішими, дитячий майданчик яскравішим, а зорі ще ніколи не сяяли так чарівно. Після просторів на Лумумби в нашій сталінці було тісно і дихати якось важко. Я навіть не розуміла, що то моє шалене кохання рветься назовні, а стіни в нашому домі такі ж, як і були.
– Мамусю, привіт! – відразу набрала я маму. – Як у вас справи?
– Та добре, доню. А що трапилось? Чого ти вся гориш? – за тисячі кілометрів відчувала мене мама.
– Мамо, я Його кохаю! Яке ж це прекрасне і надзвичайне почуття! Воно так заворожує і поглинає, що навіть все всередині болить, але мені казково, – не змогла втриматись я перед рідненькою і вальсувала по кімнаті.
– Ого! Це щось занадто нове. А ну давай, розповідай, кому так швидко пощастило? – прискіпливо сказала мама і я пам'ятала: на кого схожа у житті.
– Нічого не швидко. Я Його страшенно довго чекала. Думала, що вже втратила, бо спочатку дурна прогнала, а він повернувся і тепер тільки МІЙ! Доля мене пожаліла й нагородила. Мамо, він неймовірний і найкращий на землі!
– Та хто, я тебе питаю! Розповідай, бо все кину й прилечу. Нащо воно мені треба, щоб дитину без розуму залишали? – обурювалась матуся.
– Ти ж сама хотіла, щоб він був моїм!
– Хто небіж тітки Мані? – чомусь розчаровано спитала мама.
Я розсміялась щасливим, навіть дурним сміхом та згадала, як колись в підлітковому віці один прищавий парубок дарував мені ромашки на дачі в Глевасі.
– Ні! Мамусю, ні! Мій найдорожчий у світі чоловік. Мій бос по роботі – Богдан Шеремет. Я Його безмежно кохаю, а він мене...
– Ах, он у чому справа! Ти ж казала, що він глянцевий привид, хижак і серцеїд. Що вже змінився?
– Та ні. Він завжди був хорошим. Просто в нашій роботі є таке поняття, як «лице напоказ». Ось він таким і був. Але на мене з першого дня запав і каже, що я його талісман.
– Ну, знаєш, талісман – то не дружина. І що він від тебе хоче? – тепер я вже жалкувала, що отак видала мамі всю радість відразу.
– Мене на все життя. Хіба цього мало? Мамо, не діставай! Я щаслива. А про вагітність не бійся, він безплідний, – ще гірше бовкнула я і почула, як матінка там у себе аж застогнала...
– Що? Як ти могла? Та ми ж з татом внуків бажаємо! Чи навіщо ти думаєш ми тут, як прокляті, кістки паримо? – зовсім впала духом вона.
– Я тебе хотіла розрадити, а ти... Це не назавжди. Процедура у них в Штатах розповсюджена така, щоб жінок марно проблемами не хвилювати.
– Та, страшне! Прямо, тільки у них в Штатах. Чула я про цю процедуру. То й нехай. Все ж, дійсно, спокійніше. Але я абсолютно не задоволена твоїм розбурханим станом. Ти його мені хоч покажи?
– Зараз відправлю фото, дивись, – зраділа я. – Гарний, правда?
– Так він же старий. І якийсь несправжній, – видала свій вердикт бачення чоловіків моя мама.
– Ну, не всім же, як тобі, ровесників кохати. А відносно «справжній»? Мамочко, він настільки справжній, що я не можу тобі цього розповідати. І про внуків не переживай. Я ніколи не думала про таке, але від нього хочу купу дітей. Бо він неймовірно добрий і красивий та вміє вірно кохати. Скажи, а тато як завжди – на буровій? Я так хотіла його теж почути!
– Як завжди... – зітхнула мама.
– Ну, зате він твій єдиний. А тепер і в мене є такий! Зараз буду речі збирати. Ми хочемо жити разом.
– Де? В готельному номері? То бери його вже до нас чи що, – розгублено порадила мені мама.
– Ні, Богдан орендував квартиру на Лумумби.
– Так вони ж там, мабуть, страшенно дорогі, – навіть на такій відстані знала все про рідний дім матуся.
– Та не дуже. Всього сто тисяч в місяць, – ляпнула я, бо з деяких часів подібні суми мене зовсім не бентежили.
– Ну, нічого собі «не дорогі»! А скільки ж він в місяць заробляє, твій єдиний?
– Мамочко, а пам’ятаєш ти мене навчала, що цікавитись чужими доходами – моветон.
– Так то ж чужими! А тут майже зять, – чомусь пом’якшила своє відношення до мого боса мама. Ні, вона ніколи не була жадібною чи меркантильною, бо й сама заробляла інвалюту, але така сума вразила навіть її.
– Все буде добре, мамуню! Твоя маленька доця теж тепер не бідує. А ще в мене є коханий чоловік. До зв’язку, моя люба і не бійся більше за мене, бо твоя донька найщасливіша і найзахищеніша на землі!
