Пообіцяй забути - Влада Клімова
Поки в Києві я втрачала розум через «чудові» селфі мого коханого невідомо з ким на іншому континенті, там ще нічого не підозрюючий Богдан Шеремет вже підписав у страховій компанії всі необхідні документи та поїхав перед відльотом до батьків. Мама Орися наварила вареників з вишнями й частувала ними найрідніших чоловіків на терасі біля будинку. Не дивлячись на згоріле помешкання, Богдан почувався таким щасливим, що не зміг дочекатися зустрічі зі мною й вирішив, по Skype, познайомити все-таки з батьками.
Його тато був чомусь не в захваті від київської нареченої й прирікався з єдиним сином прямо за столом:
– Бодя, синку! Ну навіщо тобі та крещатицкая напасть? Ти ж знаєш, які вони там всі! Це місто грошей і розпусти. Вона тільки тебе дурного зі статками й чекала...
– Тату! Навіщо ти говориш таке, чого не знаєш? Вона зовсім інша. У неї все було й без мене. Батько працює нафтовим інженером у Катарі, мама там діток англійській мові навчає. Дівчинка закінчила на відмінно міжнародний факультет в Шевченка. Нащо б я їй здався? В Києві привабливих чоловіків більше ніж у нас в Голлівуді. Та вона, маленька розумниця, обрала саме мене! А ще... між нами: вона мені незайманою дісталася. Тільки мамі не кажи. То як ти думаєш, може це я її не вартий?
– Сину, ну це вже зовсім по-дитячому! Скільки в тебе перебувало жінок, а ти й досі не можеш відрізнити цноту від підробки... Та в житті не повірю такого про столичну! Це як отой твій «пояс вірності благородним цілям». Ти ще в ньому чи вже здихався? Орисю! Я тобі зараз допоможу, – не дав синові гаряче заперечити батько та й почвалав до дружини в будинок.
В нетерплячці Богдан з’єднався з нашим офісом і побачив на екрані мене. Шеремет не був би класним бізнесменом, якби не ловив наліту інформацію в будь-якому її вигляді. Не знаю: що вже він там побачив на мені, але схвильовано запитав:
– Златочко, кохана моя! Що сталося? Чому ти така змарніла?..
Я зціпила зубенята й не могла повірити, що він аж настільки «підступний і безсердечний». Зараз характеристика Тарнавської виглядала, наче його аналіз крові. Я не привіталась і не засяяла, а просто взяла айфона та відправила йому фото і сказала:
– Ось що сталося. Я тобі повірила, а ти звичайний слизький гад. Пообіцяй про НАС забути! – і закрила ноутбук, а потім ще й вимкнула телефони взагалі!
До мене намагався зайти хтось зі співробітників, але вилетів назад, бо я ридала на столі так, наче мене вже вбили, а потім неквапливо покадрово показували збоку, як це робилось... Зараз я не відчувала, ні рук, ні ніг. Всередині все клекотіло й змішалося. Не було ні серця, ні душі. Мене теж не було більше, бо він був більше не Моїм! А я, як щасливе і віддане створінням, абсолютно нікому не потрібна. Як бізнесвумен, як розумна помічниця, як безвідмовний працівник – безперечно! Але ж навіщо так жорстоко використовувати людей? Вони ж інколи ще живі!
Я плакала і не могла зупинитись. Звичайно, Богдан зараз «обривав» всі можливі й неможливі засоби зв’язку, але я повідключала все на світі та з єдиного телефону, що залишився, просто набрала Вероніку.
– Нікусь, а можна до тебе сьогодні заїхати? – спитала я тепер найліпшу подругу та мала на меті лише одне: напитися так, як ще ніколи цього не робила.
– Та запросто! А що сталося? – здавалося, всі навколо миттєво відчули моє раптове нещастя.
– Нічого. Напитися хочу й погуляти, – зізналася я їй.
– Ого! Це для тебе щось новеньке. Добре, я заїду, – запропонувала мені бувала дівчина.
– Не треба. Я на таксі. Ти ж уже в клубі? – уточнила я.
– Златко, а де ж мені бути? Я тут живу взагалі, – почула я ще одну новину про свою нещасну подругу і розум мій посвітлів.
– Як? А чому?
– Тому, що батько квартиру нашу пропив. Поки я танцювала, договір з липовим агентством підписав і згорів. Я його хоронила в таких боргах! Але потім «відтанцювала» з лишком. Та на квартиру ще не назбирала. Ось такі реалії, мала! Ну приїзди, у мене сьогодні виступів мало, нап’ємося разом. А заодно розкажеш: що з тобою той глянцевий привид уже зробив, – навіть не питаючи, констатувала мудра дівчина.
Як пишуть у книжках: а в цей час у Нью-Джерсі відбувалось наступне. Куштування смачних вареників з вишнями і знайомство батьків з нареченою якось миттєво перетворилося на невеличке пекло. Богдан Шеремет намагався, але поки не міг зрозуміти: як його вчорашнє невинне селфі з колишньою дружиною потрапило до мого особистого гаджета? Та він був не з тих хлопців, що пожаліють і не допитають власних батьків!
До нестями щасливий своїм майбутнім, він дійсно вчора трішки вийшов за рамки здорового глузду, але ж Леслі була така співчутлива та на диво покірна, коли підписувала папери. Богдан сам прийняв рішення і, щоб здихатися відразу пам’яті про колишню і їх спільний дім, віддав їй право на всю страхову суму та, на її прохання, трохи посидів за чашкою кави. А потім вона, жартома, попросила зробити кілька фото, бо відлітала кудись на зйомки невідомо чого. Зараз Богдану було не до її вигадок про кар’єру. Адже після лікування в клініці від наркотичної залежности, Леслі більше не брала на роботу жодна велика агенція. Набагато пізніше він дізнається, що і підвал квартири був, фактично, ділом її рук.
Але звиклий до динамічного руху чоловік, уже встиг побувати в клініці та знову став повноцінним і марив лише про те, як буде пестити у своїх обіймах юну помічницю, дарувати їй своє гаряче кохання та планувати велику щасливу сім’ю...
От тільки у чорнявої Леслі щодо цього були зовсім інші плани. Поки він перебував у клініці, шустра наркозалежна завітала до колишніх свекрів. Вона розповіла сльозливу історію про своє незгораюче кохання до їх сина та почула про мене. Не пройди вона навіть школи підлості високих подіумів – Леслі була такою по життю. Чуже щастя викликало у неї нервові зриви, а батько Богдана як добрий католик, просто повірив їй на слово. Він знав номер київського офісу сина, а вже звідти хто завгодно, заради бізнесу, міг дати Леслі мій власний номер. Я його ні від кого не ховала, бо в нашому стрімкому житті – мені тепер телефонували звідусіль, в будь-який час доби. Та розуміння всього цього прийде до нас усіх через деякий час страждань і мук.
Я розрахувалась з перевізником та й пішла до уже знайомого лівобережного Голлівуду. Привіталась з охоронцями, зайшла всередину і побачила Вероніку на сцені. Вона мене помітила й радісно махнула рукою в блискітках. Мене провели за заброньований нею столик і подали для початку Дайкірі. Поки Ніка танцювала, я сиділа наче відморожена і думала про все відразу. Про свій неймовірний «злет» в Іnwey. Про моє гаряче й коротке кохання, про цю дівчину, що кожен день майже голою ублажає погляди підпилих дядьків тільки, щоб вижити. А ще про НЬОГО... Навіщо я була Богдану? Для примхи? Для галочки про незайману? Чому вони всі такі гидкі? Адже Ніка мене попереджала. Хоча саме вона нас і познайомила.
– Привіт, Лялю! – почула я десь збоку і відсторонено подивилась нагору. Переді мною стояло ще одне «диво світу» чоловічої статі та, мабуть, бажало виконання якоїсь своєї примхи.
– Пішов геть! Дівчина відпочиває, – відізвався місцевий викидала, бо всевидяча Нікуся вже зробила йому знак зі сцени. Це вона мені потім сказала.
– Я заплачу... – не відставало мурло. Та Арсен тихенько взяв його за зап’ясток і доповнив:
– Йди сядь, де був. Я повторювати не буду.
– О’кей! Які ми всі недоступні, – підняло воно руки і поповзло у свій куток.
Скоро звільнилась моя подружка і нам подали «вечірній набір».
– Ну що, подруго, за вільних жінок у всьому світі? – підняла яскравий стакан Ніка. – Не захочеш їхати додому – в мене є запасний спальний мішок...
