Пообіцяй забути - Влада Клімова

Дівчата часто люблять безкінечно чіплятися до свого судженого, як тільки відчують його таким:
– Ма-ась! Купи, я хочу... Ні, я вже не хочу...
Це я так жартую, передражнюючи саме тих, про кого зараз сказала. Богдану я не телефонувала взагалі. Страшенно хотіла й переживала, але не сміла діставати коханого тоді, коли в нього з’явилась купа турбот і серйозної роботи. Я терпіла, як могла та, слава Богу, дочекалась Його дзвінка:
– Привіт, моє маленьке диво! Ти чому мовчиш, я ж хвилююся?  – почула я голос свого мандрівника й, затамувавши подих, прикрила від щастя очі.
– Якби ж ти знав, як я хотіла зателефонувати! Але відволікати не могла, – зізналась я і важко дихала в трубку.
– Господи, я точно тебе не достоїн! Ти ж чуттєва, як вранішня квітка, але сильна наче граніт. Кохана, все в порядку. Я вже майже розібрався та скоро повернусь. Нічого тут такого не сталося, ну залишились від меблів чорні головешки, так я їх міняти все одно збирався. Тепер мінус одна проблема. Страховку мені виплатять. Все добре. Ось тільки без тебе почуваю себе, наче порізаним на шматки...
– Я теж! Навіщо ж ти показав мені світ такого солодкого щастя і відразу зник? Я дуже сумую за нашими уроками кохання... – натякала я на божественні хвилини.

– Златочко, пощади! Я спати не можу, так хочу твого тепла, – шепотів через простір закоханий до нестями чоловік. – Краще розкажи про офіс.

– Та порядок. Народ косить бабки, як дурний. Тарнавська перекинула свою нову базу. Підписала тобі купу поляків. І така імпортна взагалі! А є в тебе хвилинка? Хочу щось запитати.
– Звичайно, запитуй, – думав, мабуть, про дітородну функцію мій бос, але я спитала про інше.
– Коли в нашу першу презентацію ти виступав перед залом, а я милувалась тобою, бо вже дуже кохала – відьма-Тарнавська підловила мене і сказала  дивну фразу, що ти підступний та безсердечний.
Богдан розсміявся й перепитав:
– Що так і сказала?
– Так. Тоді я не повірила, звичайно, але тепер мені цікаво, – качала свої жіночі права я.
– Це тому, що я їй відмовив, – миттю відповів Шеремет.
– В чому? – наївно добивалось відповіді дурне дівчисько.
– В «тому». Навіщо вона мені? Я тебе вже кохав...
– Так вона ж стара? – забула я вислів, що у кохання немає віку.
– Вона моя ровесниця. Але це неважливо. Працює вона добре, та до чого тут стосунки? І приводу я їй ніякого не давав, – виправдовувався мій коханий бос.
– Дякую за змістовну відповідь, сер!  Все, я забула. Краще скажи: коли тебе чекати? – танула я в домашньому ліжку від бажань і пристрасті.
– Скоро. Ще трішечки потерпи. Я знаю: чого ти хочеш... – натякав на блаженство з ним мій бос.
– ТЕБЕ! Більше нікого й нічого, – щиро відповіла я.
– Золотко, прошу, мовчи! Я ж не залізний. І телефонуй мені частіше. Не важливо: день чи ніч, я хочу тебе чути. Цілую всю-всю. Бувай, маленька! – тепер настала німа тиша.

Я обіймала подушку й тяжко зітхала. Та плакати тепер вже не хотіла, бо в мене був Він. Яка різниця – на іншому континенті, чи на Марсі? Але ж я його страшенно кохаю і буду чекати, щоб відразу робити малюків... Я вже вирішила!

Коли я майже засинала, прийшла якась ММS-ка. Я відкрила і не знала, що робити?
Кілька свіжих фото, вперто і достовірно, демонстрували обіймашки й поцілунки мого коханого з якоюсь чорною двометровою кістлявою дилдою, з шапкою кучерявого волосся на її афро-американській голові???
– Що воно таке? Чиї це дурні витівки? – в трансі піднялась я з подушки і не могла зрозуміти, що відбувається. Дата і час свідчили про те, що все це мало місце за кілька годин до нашої недавньої щирої розмови з Богданом про кохання.

Серце моє забилось жваво та ображено. Навіть якщо то був монтаж: навіщо мені його присилати? Може Тарнавська дуркує? Але в Польщі зараз теж глибока ніч і, здається, вони з Шереметом уже все вирішили? Нічого не розумію! Ну, поспати тепер звичайно вже не вийде. А завтра я звернусь до знайомого айтішника, нехай перевірить на автентичність ці фото. І байдуже, що буду виглядати, наче зраджена дружина. За істину я піду на плаху! А вже у випадку з НАМИ – тим більше.

Я покрутилась на постелі, та не в моєму характері щось відкладати на потім. Звісно я знала, що Володька точно не спить і працює. Це був ще один мій однокласник. Він здружився з гігабайтами ще змалку і більше нічого цікавішого у своєму житті поки не знайшов. Взагалі з нашого класу, не дивлячись на те, що після випускного промчало вже кілька років, мало хто одружився. Всі були зайняті якимись справами: хто роботою, хто навчанням, хто поїхав світ за очі. Може це тому, що тепер не дуже модно було хапати першого зустрічного, прямо після школи, та волочити його до РАКСу?

Володька, дійсно,  не спав і після кількох загальноприйнятих фраз, я скинула йому ті страшні фото. Він відчував мій стан та пообіцяв зробити все якнайшвидше. Я зварила міцну каву, знову пожалкувала, що не палю й почула виклик. Це був мій шустрий айтішник.
– Вибач, Златко, але новини невтішні. Фото справжнісінькі й зроблені вони вчора. Я по базах перевірив. Ніде таке не проходило й схожого нічого немає. А ще я ідентифікував ту бабу. Вона модель і давно працює на подіумах світу,  хоча сама народилась у Нью-Йорку, в Бронксі. Та злет у неї був запаморочливий... Вибач, я допоміг? – зараз я подумала, що Богдан любить саме таких: настирливих у злеті!
– Дякую, Володько! Допоміг...
– Ну ти тримайся, Златко! А хто тобі той чоловік? – виходить ще не весь Київ знав про нас з Шереметом. Хоча Володька – то людина з іншого світу. Його ж не цікавлять плітки, а лище нулі й одинички.
– Ніхто... Так попросили. Доброї ночі тобі, хакере! І вселенського блага на землі! – пожартувала я та вперше кинула айфон на підлогу. Але там був килим і гаджету нічого не сталось. Сталося мені! Що тепер робити з тими автентичними фото з лаконічним надписом: «Бодя і наше кохання!»

Якби я була дурніша, то не витримала б і зробила зараз те саме, що дівчина в нічному клубі у Вероніки. Повірте: мені дуже хотілося зараз вкоротити собі віку, але я не могла дозволити тій «чорній тіні» заподіяти мені біль, а потім смерть. Адже саме на слабкість людини розраховують ті, хто шле такі гидкі фото. Закохане серце не витримає та зробить фатальну помилку. Ні, моє буде боротись! Може й не за Нього, але своє життя я так просто віддавати не збираюсь. Ну, погрались трішки у Кохання, але ж це ще не все на світі. Я навіть вирішила продовжити працювати в офісі Шеремета і спеціально нікуди звідти не йти.