Пообіцяй забути - Влада Клімова
Після всього почутого від Богдана вночі, спати вже не вийшло б ні за що. Тому до ранку я перерила купу сайтів з нерухомості та ніяк не могла визначитись: чого саме хочу. Я хотіла тільки ЙОГО, а де і коли – не мало ніякого значення. Але ж він бажав там, де гарно та міг собі це дозволити. Тому покрутила-повертіла та й накинула оком на престижний житловий комплекс за палацом «Україна». Правда, третій корпус ще будували і це завжди виглядало дещо незатишно. Але то була новобудова мрій! А ще корпуси були чимось схожі на хмарочоси Нью-Йорка. Мені так хотілося Йому догодити! Ну, і трішки собі, якщо вже бос дозволив...
Шустра рієлторка відразу зрозуміла, що тут пахне грошима та викладалась на двісті процентів, як наші новачки-дистриб’ютори. Але все, що мені треба було я побачила ще на сторінці в Інтернеті, а зараз лише переконалась, що збігається. Тому, щоб не втрачати дорогоцінного часу – запропонувала підписати договір оренди і внесла щедру передплату за три місяці. Це було не мало й небагато, а триста тисяч гривень. Та в даному випадку помешкання грошей вартувало. Гарні меблі, сучасне обладнання, шикарний балкон та овальний скляний стіл у вітальні. А ще ліжко! Ні, наразі я не буду його характеризувати. Це треба не бачити, а відчувати... Словом, залишила у консьєржки ключі та й поїхала собі в офіс працювати.
Наш водій сам зустрів боса в Борисполі та повіз за адресою, яку я вказала. Інколи моє серце завмирало від чергового дзвінка, але то був не Він. А інколи просто калаталось так, наче йду на екзамен з фізики чи хімії, бо ці дисципліни я страшенно не любила. Я ж гуманітарій! Скоріше наразі я здавалась маленьким щасливим дівчиськом, що чекає свята й неймовірного подарунка. Якось так можна було схарактеризувати моє становище. А Він зателефонував саме тоді, коли я відволіклась.
– Як ти це робиш? – почула його піднесений тон. – Я про таке навіть мріяти не міг. Наче й не було ніякого перельоту і втоми. Справді, тут дуже гарно. А скажи: коли тебе чекати?
– Коли вечерю приготуєш, тоді й чекай! Я ж все-таки на роботі, – жартувала я.
– Добре. Я буду готуватись, тільки не затримуйся допізна, – говорили ми зараз так, наче давні чоловік та дружина. А насправді прикривали жартами шалене хвилювання перед чимось дуже важливим і прекрасним, та чекали його, згораючи від нетерпіння.
От тільки, коли знаходишся на грані можливостей, завжди вилазять якісь невідкладні справи! Ні, я звичайно пам’ятала, що сьогодні повинні прибути до Києва аж дві наші делегації з різних міст. Їх треба привітати, розпитати та розмістити по готелях. У мене ж не було секретарки і я навряд чи взяла б її, бо в нашій справі важко швидко комусь довіритись. Та я все зробила правильно і знову тремтіла від хвилювання, коли підіймалась в ліфті на Лумумби.
Відчувала як тремтять пальці, коли натискала кнопку дзвінка і ось Він відчинив. Здавалось: ми не бачились кілька віків! Взагалі-то, в такому вигляді свого боса я ще точно ніколи не бачила. Весь час він міняв свої ідеально строгі костюми та плащі, а зараз стояв переді мною до пояса без одягу і виглядав неймовірно привабливим. Підкачані м’язи, загорілий торс – все це викликало в мене просто бурю емоцій і бажань, але я ще трималась.
– Зігрітись пустите? – посміхнулась я Йому рум’яними щічками, бо на вулиці закінчувався листопад і вже зривались перші сніжинки. Та Богдан відразу нічого мені не відповів, а просто розкинув свої щирі обійми і пригорнув до шовкових грудей так, наче все життя тільки цього й чекав.
– Пущу... Як же ти смачно пахнеш, – тихенько прошепотів він. – Чому так довго?
– Бо я застрягла десь серед інших світів. Пробач, але зараз я дуже поспішала... Ну, як я вгадала: що тобі подобається?
– О, так! Вгадала... Все те, чого я страшенно хотів: чарівна, розумна і така жадана, – продовжував обіймати всю мене він, а я ще не знала, що відповісти і тільки тихенько здригалась в його ніжних обіймах. Він відчував мою розгубленість і від цього шалів ще більше. Потім обійняв моє личко і прошепотів:
– Навіщо ти нас мучила? Більше ніколи не випущу зі своїх рук. Це неймовірно солодко. Все як марив, все як хотів... – і доторкнувся теплом своїх божественних вуст до моїх спраглих губ. Боже, як Він блаженно цілував... Це вже був не той недосяжний чоловік з обкладинки глянцевого журналу, а саме Мій – коханий і щасливий, гарячий і неземний. Я віддалась Йому, наче покірна тваринка, що відчуває лагідне тяжіння та тільки тихенько зітхала, а Він чомусь зупинився й прошепотів:
– Ось тепер знаю, що Моя. Нікому не віддам, навіть не мрій...
– Я нікуди від Тебе не хочу. Тільки так, чи як завгодно, але не відпускай будь ласка, – світ навколо крутився і спочатку був ясним, а потім стемнів. Я не чинила б опору навіть якби він мене зараз убив... Бо все життя на землі я чекала саме Його!
– Можна? – ввічливо спитав він і зняв з мене пальто та поставив сумочку на поличку, а потім обережно посадив на пуфик у передпокої і роззув з чобітків. Я спостерігала за всім, неначе в тумані, бо ще ніхто й ніколи зі мною так себе не вів.
– А далі можна роздягати? Питаю, бо тепер ти будеш головною в моєму житті і все, що накажеш – буде зроблено. Я тільки з тобою зрозумів, що саме цього й хотів! Отакого божественного створіння з очима, від яких неможливо відвести погляду. Ти хоч знаєш: яка неймовірна? – пестив він мої гарячі щічки й посміхався так розчулено, наче перед ним була маленька дитина.
– Ні, не знаю. І наказувати не можу, бо більше не хочу чинити опору. Роби що хочеш, ти Мій... – вирвалось з мене і від цих слів Шеремета накрила гаряча хвиля, а хижий погляд запалав нестримним вогнем. Богдан підхопив моє ослабле тіло в свої сильні обійми та поніс туди, де стояло величезне ліжко. Він вже явно знайшов його і оцінив! Я потопала в Його очах покірним питанням і не могла зупинити збудженого важкого дихання.
– Твій! Бо кохаю так шалено, як ніколи в житті не вмів. З першого дня, з першої хвилини ти зачарувала мене і я хочу бути завжди Твоїм... Скажи ж мені хоч щось у відповідь.
– Навіщо? Хіба ти й так не відчуваєш? Кохаю, як нікого у світі! – горнулась я до його красивого тіла. Від насолоди почутого він проковтнув повітря і вперше поклав мене на пружний шовк величної споруди для Кохання... А коли я залишилась без одягу, Богдан якось дивно зітхнув і опустився перед ліжком на коліна:
– Казко моя, тільки не зникай! Бо я тоді не виживу. Де ти взялась така?
– Від тата з мамою, – шаленіла я поглядом, боялась і хотіла всього, чого б він мені тільки не запропонував.
А хижак сяяв на мені своїми жовто-зеленими очима і поглинав моє тіло то гарячими, то ніжними цілунками та збуджено здригався, коли вивчав щось нове в моєму юному організмі. Я не заважала, а тільки почувалась частинкою великого зоряного простору і згадувала той сон, що наснився мені після першого робочого дня, поряд з Ним. Зараз я відчувала все знову, тільки наяву – гостро і солодко та боялась розтанути серед світів...
Далі я з острахом чекала найголовнішого, бо зі мною цього ще ніколи не було. А він, мабуть, спеціально відтягував найпрекраснішу мить, хоч вже сам був на грані збудження. Та коли опинився на мені й легенько доторкнувся туди, де було волого й гаряче, затремтів і спробував увійти, але відразу не зміг...
– Господи! Дитинко моя, ти незаймана!?! – він застиг на місці й тепер ті вовкулацькі гарячі очі стали боязкими: – Що робити? Я не смію...
– Чому не смієш? Я ж кохаю і обрала саме тебе. Хіба не про це ви всі мрієте?
– Так! Але... Я не готовий, – він провів рукою по своєму розтривоженому лицю і це вже був зовсім не той впевнений у собі бізнесмен Богдан Шеремет, а зляканий хлопчисько перед своїм першим сексом.
– Ти забув чи не вмієш цього робити? – нетерпляче спитала я, бо була до болю готова та неймовірно хотіла відчути Його у собі.
– Я багато чого вмію, але зараз навіть не розумію, чи можу... Скажи, що я достоїн?
– Так! Я тебе дуже довго чекала. Але точно знаю, що саме ти Мій єдиний. Тепер і назавжди. Я хочу...
Він заплющив очі, мабуть, щоб було не так страшно. А насправді просто божеволів від неймовірної відповідальності і почуттів до коханої дівчинки та обережно заповнив мене собою. Я відчула легенький біль, але ж так сильно і давно хотіла його Коханого, що приліпилась ближче й прошепотіла:
– От і все. Наче комарик укусив...
– Ти немолживо прекрасна й божевільніша, ніж можна уявити. Я зараз наче друге народження пережив! Скажи, що все добре і я можу тебе кохати?
Я знаходилась в такому збудженому стані ейфорії і нових відчуттів, що тільки сильніше притулила Його до себе і впевнено відповіла:
– Все життя. Наскільки вистачить твоїх сил.
