Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

- А чому ти кажеш, що Ліда тут Руслана виловлює? Він тут часто буває?

- Часто, - важливо киває головою, знову повертаючись до склянки, - Адже він співвласник клубу. Викупив частину пів року тому. Не знаю точно всіх нюансів, але там якісь проблеми були у власника всього цього, - піднімає вказівний палець догори та кілька разів обводить по колу, - Він типу допоміг. Усі зустрічі в пізній час проходять тут. Та й просто розслабляється він теж тут. Можливо навіть дівок знімає. Я не в курсі. Але з кимось він же має трахатися?! Так?

Я тільки знизую плечима, перетравлюючи почуте. А Марину понесло:

- Я як його секретутка, - знову трохи посміялася сама з собою, - тобто помічниця. Секретарка в нього своя є. Але він із нею не спить. Це я точно знаю. А з ким він спить невідомо, - знову зажурилася.

- Ти як його помічниця, що? - спробувала я спрямувати її мовний потік у початкове русло.

- Що? А! - стрепенулася від своїх думок, - Так от. Він мене тягає по всіх цих своїх заходах, де вважає за потрібне взяти із собою супутницю. І зауваж! - ефектно піднятий палець угору, - Я помітила, що тільки до однієї дівчини Руслан Сергійович ставиться інакше. Тепло якось. 

У серці неприємно кольнуло. Я все ще не втрачаю надії? Нерозумно! Досить! Потрібно закінчувати.

- Гаразд, Марино, було приємно знову зустрітися, але мені пора, - залпом допила свій коктейль, ігноруючи трубочку, і встала, - Танцювати піду. Ти тут акуратніше! І, взагалі, краще повертайся до Руслана. 

- Ні! - дівчина вчепилася в мій лікоть, - Не кидай мене. Я не можу зараз бути сама. Він мене звільнив. Ти розумієш? Звільнив! Побудь зі мною. Будь ласка!

І цей благальний погляд. Я й сама вже злегка захмеліла, хоча три коктейлі для мене зазвичай ще навіть не норма. Вмостилася назад. Ну не кидати ж її в такому стані?!

- І знаєш за що він мене звільнив?

Я лише зітхнула, підбадьорюючи на продовження.

- Сказала, як є, - і замовкла. 

- Що сказала? - не витримала я тривалої ефектної паузи.

- Що кохаю його давно, - нарешті видавила з себе дівчина.

Ну в принципі, подібного я й очікувала.

- А він що?

- Що найкращий спосіб звільнитися від непотрібного, це видалити джерело проблеми. Якось так. Він, звісно, гарніше сказав, але сенс той самий.  І звільнив мене! - награно байдуже знизала плечима, - Але ти не думай. Руслан Серг... ік... ич не викинув мене в нікуди. Уже влаштував до свого знайомого. Оперативно. Так?

Жорстоко! Як на мене.

- А та дівчина. Хто вона? - мені потрібно було знати.

- Яка дівчина? - нетямущо втупилася на мене Марина.

- До якої Руслан ставиться інакше, ніж до інших.

- Нііііі... там нічого такого, - відмахується, - То Адена, дружина його друга араба. Карім Фаез. Красунчик. Але теж ще той тип! Вони ніби з одного тіста виліплені. Хоча араб якийсь більш людяний. Дружину любить до нестями, - зітхає з явною заздрістю, - На руках носить. Сама особисто спостерігала, як вона ненавмисно оступилася в приймальні, а він її відразу ж на руки.

Допиває свій напій та піднімає руку, кличучи бармена.

- Марін, може досить уже, - гальмую її.

- Ні. Хочу напитися. Мені погано. Розумієш?

- Давай я тебе краще в таксі посаджу. Тобі вже точно вистачить. Як ти додому будеш добиратися п'яна в мотлох?

- Гаразд, ще п'ятдесят грам віскі і додому, - погоджується дівчина на своїх умовах, - А оскільки ти береш участь у моєму сп'янінні, то повинна мені допомогти.

- Як? - розумію, що сперечатися з нею зараз марно, та й не можу її кинути в такому стані.

- Забери мою сумочку. Там ключі від квартири. Телефон. І все. А я не можу зараз з'явиться перед Русланом. Та й не в змозі. А потім просто посадиш мене в таксі. Ок?

Ось такого повороту я точно не очікувала. Але алкоголь у крові плюс можливість просто зараз його побачити дали очікувано позитивну відповідь.

- Де мені знайти... твою сумочку? - у крові завирувало передчуття.

- Он там, - вказала пальцем прямо, - Сходами на третій поверх. Там у них для своїх, щось на кшталт супер віп зони. Охороні скажеш, що за дорученням від Марини Юріївни до Руслана Власенка. Пропустять. Треті двері праворуч. Сумочка ліворуч на вішалці. Маленька в чорно-білу сіточку. Вона одна там така. Не помилишся. Тільки повертайся швидше.

- А якщо Руслан запитає, де ти?

- Не запитає. Йому фіолетово, - знизала показово плечима. 

- Ну а якщо? - наполягаю я.

- Скажеш тоді, що мені додому терміново захотілося. І пику його гарненьку бачити більше не бажаю! І подачки мені його не потрібні, - останні слова прямо прокричала, видираючи в бармена своє віскі й випиваючи відразу половину залпом.

Капець, аби встигнути, поки вона остаточно не наклюкалася.