Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Полозов робить крок до мене, я відступаю. І знову. Поки не упираюся спиною у стіну. На обличчі чоловіка ковзає хижа усмішка.
Він ніби здобич загнав. А тепер неквапливо до мене наближається. Схвильованість блукає тілом, викликає мурашки.
Я закидаю голову, намагаюся дивитися в очі чоловікові. У мене швидко шия затікає. Я й так низенька. А на його тлі зовсім крихітною здаюся.
Він поставив руки на стіну по обидва боки від моєї голови, нахилився і провів носом по шиї, а потім лизнув мене за вухом, від чого я різко сіпнулася, боляче вдарившись головою. Від цих його дій череда мурашок пробігла по тілу, а пальці на ногах мимоволі підібгалися. Дивна реакція. Але думати про це не було коли, він притулився губами до мого вуха і заговорив:

-Ти дуже солодка дівчинка. Я знаю одне заняття з яким ти чудово впораєшся, впевнений. Ти так охуєнно пахнеш, що в мене вже стоїть. Відчуваєш?
З цими словами він штовхнувся стегнами ... і так, я відчула ... ще як відчула. Паніка захопила мене. Потрібно терміново щось робити. Я бачу з якою жадібністю він дивиться на мене, ще й не приховує свої наміри. У моїй голові була каша і я ляпнула перше, що спало на думку:

-Нічого не відчуваю! Напевно там все занадто мале.

-Хочеш щоб я в тебе увійшов, тим, що таке мале? - запитав він, стиснувши моє стегно і провів своєю лапою по ньому.
Я інстинктивно стиснула ноги, але йому було байдуже. Він навалився на мене, спираючись лише на одну руку. Тепер його дружка я відчувала дуже добре. Ніхрена він собі великий! Це мене налякало, і я спробувала прослизнути під його рукою.

-Ти куди, красуне? - він зробив різкий ривок до мене, перегородивши шлях до відступу.
Назад шляху немає. Він зараз може зробити будь-що. Я проти нього надто слабка.

-Я не хочу,— пропищала я зляканим голосом. Але він дивився на мене так, наче це нічого не означає.

- Упевнений, ти вже вся мокра, - він швидким рухом відтягнув пояс лосин і засунув руку в трусики. А потім провів рукою по моєму лону.
Я зітхнула. Серце почало битися частіше. Ні... Так не можна...
Нехай він не змушує мене, коли так над тобою нависає така величезна туша, важко чинити опір. Я не хочу, не можу, не треба.

-Думаю трахати тебе буде дуже солодко, - він спробував вставити в мене палець. Я заплющила очі і лаяла себе всіма відомими матюками. Ідіотка, навіщо тільки полізла до нього? Месниця,блін! Розкладе він мене прямо тут і пікнути не встигну. І як я сподівалася впоратися з ним?
Тим часом він не зупинявся. Було помітно, що тугий пояс лосин йому заважає і він спробував їх стягнути. Я схопила їх руками, намагаючись не дати йому це зробити.

-Та що ви робите?-у серцях крикнула я.- Зовсім головою рушив? Я сюди на роботу влаштовуватися прийшла, а не задовольняти ваші хтиві бажання. Знайдіть собі повію, вона з цим завданням краще впорається.
На мої слова він тільки розсміявся, правда дав спокій моєму одягу. Але потім наблизив своє обличчя до мого впритул і прогарчав:

-Слідкуй за словами, дівчинка! Цього разу прощаю. Але наступного, я знайду найкраще застосування твоєму язикові.
Він відштовхнувся від стіни та пішов до виходу. Я з полегшенням зітхнула. А потім подумки простогнала. Походу мені не бачити роботи.І як тепер мені до нього дібратись? Кранти всьому плану.
Але тут він відчинивши двері, повернув голову в мій бік:

-Ти йдеш?

-Спати я з вами не буду.-відрізала я, хоч і було страшно.

-Ще як будеш. Але не сьогодні. Я почекаю, поки ти сама попросиш. - на його обличчі з'явився хижий оскал,- Ти здається роботу шукала? У мене є ідея. Якщо не передумала, то пішли.

-А чіплятися не будете?-з побоюванням запитала я і відійшла від стіни.

-Я ж сказав, не сьогодні. - він подивився на мене. Я кивнула головою і пішла в його бік. Потім схаменулась і кинулася до крісла, на якому сиділа раніше і забрала курточку. Він весь цей час терпляче чекав на мене.
Ми йшли довгим коридором. Він спереду, крутячи в руці телефон, а я ззаду і крутила на всі боки головою, намагаючись максимально більше побачити і запам'ятати. Але, як на зло, всі двері були зачинені і тільки по шуму, що доноситься за ними, можна було припустити, яке приміщення вони приховували. Наприкінці коридору він звернув праворуч і натиснув руку дверей. Увійшов сам і рукою запросив мене.
Я з побоюванням зробила кілька кроків уперед і озирнулася. Це точно був кабінет. Все було стильно та зі смаком. Чорні стіни та стеля, які підсвічували жовті лампи. Вікон у приміщенні не було. Але лампи давали достатньо світла. Не яскраво, але і все видно.

Прямо стояв такий самий чорний стіл, якоїсь химерної форми. За ним на стіні висіла величезна картина з незрозумілими візерунками сірого і золотого кольору. У живописі я звичайно не розуміюся, але виглядала дуже навіть не погано і дорого. Яскрава пляма у всьому інтер'єрі.Я відволіклася від споглядання картини та перевела погляд на величезний шкіряний диван. Першою думкою було: "Напевно він дуже зручний", а другою: "Цікаво, багато дівчат він трахав на ньому?" Що за хрінь? Таких думок у мене взагалі не повинно бути.
Полозов простежив мій погляд і реготнув:

-Мені подобається хід твоїх думок! Ти тільки скажи і втілимо всі твої бажання!

-Не дочекаєшся.-буркнула я, переходячи на «ти».

-Проходь і влаштовуйся зручніше, - він зачинив двері і попрямував до шафи, яка виявилася міні-баром. Взяв у руки пляшку з янтарною рідиною та налив у келих. Кивком запропонував мені, але я відмовилася. Поставивши пляшку на місце, він зі склянкою в руках пройшов за стіл і вмостився в кріслі.
Принципово проігнорувавши диван, я теж опустилася в крісло, яке стояло поряд зі столом і дивилася на нього. Я мовчала і він мовчав, попиваючи віскі. Терпінням мене Бог не образив, але зараз я нервувала.

-І? - почала я і замовкла пропонуючи йому продовжити.

-Що?-він перевів на мене погляд,- Ах, так, робота. Скажи мені, дівчинко, що крім балаканини язиком ти ще вмієш?