Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

людей в атаку. – В усій королівській армії не було кращого офіцера – і кращої людини на Божому світі; він пішов би на жерло гармати, навіть якби бачив засвічений гніт біля самого запалу, – і все-таки, незважаючи на це, серце у нього для інших лагідне, як у дитяти. – Він не образив би курчати. – Я краще погоджуся возити такого пана за сім фунтів на рік, – сказав Джонатан, – аніж інших за вісім. – Спасибі тобі, Джонатане, за твої двадцять шилінгів, – сказав капрал, потискуючи кучерові руку, – це однаково якби ти поклав їх мені в кишеню. – Я служитиму йому довіку, так я його люблю. – Він мені друг і брат – і якби я знав напевно, що мій бідолашний брат Том помер, – вів далі капрал, дістаючи хустку, – то, коли б у мене було десять тисяч фунтів, я б відписав їх капітанові до останнього шилінга. – Трім не міг утриматися від сліз при цьому заповідальному доказі своєї відданості дядькові Тобі. – Уся кухня була зворушена. – Розкажіть же нам про бідного лейтенанта, – сказала Сузанна. – З превеликим задоволенням, – відповів капрал.

Сузанна, куховарка, Джонатан, Обадія і капрал Трім сіли навколо вогню, і як тільки посудниця зачинила двері в кухні, – капрал почав.

Розділ XІ

Та я просто турок: так забути рідну матір, неначе її в мене зовсім не було і природа виліпила мене власними силами, поклавши голим на берегах Нілу. – Ваш покірний слуга, мадам, – я заподіяв вам купу клопоту, – бажаю, щоб вони не пропали дарма; проте ви залишили у мене тріщину на спині, – а ось тут спереду відвалився великий шматок, – і що накажете робити з цією ногою? – Ні за що мені не доволочитися на ній до Англії.

Сам я ніколи ні з чого не дивуюся; і власне судження так часто мене обманювало в житті, що я йому зовсім не довіряю, справедливо це чи ні, – в усякому разі, я рідко гарячуся з нікчемних приводів. Проте я шаную істину стільки ж, як і будь-який із вас; і коли вона від нас вислизає, я вдячний кожному, хто бере мене за руку і спокійно веде шукати її, як річ, яку ми обоє втратили і без якої нам обом важко обійтись, – я готовий піти з таким доброзичливцем на край світу. – Але я ненавиджу вчені суперечки, – і тому (за винятком питань релігійних і таких, що зачіпають інтереси суспільства) швидше підпишуся під усім, що не застрягне у мене в горлі на першій же фразі, ніж дам себе залучити в одну з таких суперечок. – Річ у тому, що я не переношу духоти – і поганих запахів особливо. – З цих міркувань я із самого початку вирішив, що якщо коли-небудь з чиєї-небудь вини збільшиться рать мучеників – або утвориться нова, – я до цього руки не докладу, ні прямо, ні побічно.

Розділ XІІ

Але повернімося до моєї матері, мадам.

Думка дядька Тобі про те, що «в поведінці римського претора Корнелія Галла не було нічого поганого, якщо він спав зі своєю дружиною», – або, вірніше, останнє слово цієї думки – (бо це було все, що почула моя мати) зачепило в ній найуразливіший бік жіночої статі. – Не зрозумійте мене неправильно: – я маю на увазі її цікавість; – вона миттєво уявила, що розмова йде про неї, а коли думка ця оволоділа її свідомістю, ви без зусиль зрозумієте, що кожне слово батька вона відносила або до себе, або до сімейних своїх турбот.

– Скажіть, будь ласка, мадам, на якій вулиці живе та дама, яка вчинила б інакше?

Від незвичайних обставин смерті Корнелія батько зробив перехід до смерті Сократа і викладав дядькові Тобі суть захисної промови філософа перед суддями; – це було надзвичайно: – не промова Сократа, – а захоплення нею мого батька. – Він сам написав «Життя Сократа»[233] за рік до того, як залишив торгівлю, і я боюся, що вона-то, головним чином, і вплинула на його рішення. Ось чому ніхто не був краще за мого батька оснащений для того, щоб понестися з таким піднесенням по морях героїчного красномовства. Жоден період Сократової апології не завершувався в нього словами коротшими, ніж переродження або знищення, – жодна думка в середині його не була нижчою, ніж бути – чи не бути, – ніж перехід у новий і незвіданий стан – або в довгий, глибокий і мирний сон, без сновидінь, без просипу, – ніж: «І ми, і діти наші народжені для того, щоб померти, – а не для того, щоб бути рабами». – Ні – тут я плутаю; це взято з промови Елеазара, як її передає Йосиф[234] (De Bell Іudaіc[235]). Елеазар признається, що дещо запозичив із індійських філософів; ймовірно, Александр Великий під час свого вторгнення в Індію, після підкорення Персії, в числі багатьох украдених речей – украв також і цей вислів; таким чином, його було привезено, якщо не ним самим (оскільки всі ми знаємо, що він помер у Вавилоні), то, в усякому разі, ким-небудь із його мародерів у Грецію, – із Греції потрапило в Рим, – з Рима у Францію, – а з Франції в Англію. – Так здійснюється кругообіг речей.

По суші я не можу собі уявити іншого шляху. —

Водою вислів легко міг спуститися по Гангу в Гангську або Бенгальську затоку, а звідти в Індійський океан; по торговельних шляхах того часу (шлях із Індії через мис Доброї Надії був тоді невідомий) він міг бути потім завезений разом із іншим москательним товаром і прянощами по Червоному морю в Джедду, порт Мекки, або ж у Тор, або в Суец, міста, розташовані в самій глибині затоки, а звідти караваном у Копт, на відстані всього трьох днів шляху, далі по Нілу прямо в Александрію, де наш вислів вивантажено було біля самого підніжжя великих сходів Александрійської бібліотеки, – і з цього складу, я думаю, його й дістали. – Господи Боже! яку складну торгівлю доводилося вести вченим того часу!

Розділ XІІІ

– У мого батька була манера, що трохи нагадувала Іова (якщо тільки така людина коли-небудь існувала – якщо ж ні, то й говорити ні про що. —

А втім, зауважу мимохідь, на тій основі, що ваші вчені дещо утруднюються точно встановити епоху, коли жив цей великий чоловік, – наприклад, до чи після патріархів і т. д., – оголосити на цій підставі, що він не жив зовсім, трохи жорстоко, – це не те, чого вони хотіли