Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ЕРІКА

Того ранку я прокинулася не від шуму хвиль і крику чайок, а від того, що мене хтось тормошив. Неохоче розплющивши одне око, я помітила білу копну волосся — Моллі.

— Рікі, ти сьогодні дуже довго спиш. Вставай уже, — не вгавала подруга, смикаючи мене.

Мало того, що ми вчора досить багато випили, так ще і спати лягли майже під ранок. А тепер і виспатися не давали. З незадоволеним фирканням я спробувала залізти в спальний мішок із головою, усім своїм виглядом показуючи, що не планую вставати.

— Еріко Ньюман, навіть не намагайся уникати розмови зі мною. — Моллі не збиралася поступатися. — Учора я зробила тобі поблажку, але сьогодні вже не проконає. І мені начхати, що в тебе похмілля.

Висунувши голову і злегка розплющивши очі, я хрипко запитала:

— Скільки часу хоч зараз?

Подруга схилилася до мене і підняла одну брову.

— Зараз саме той час, щоб говорити правду.

Ну що ж, дивно, як вона не розпочала цю розмову ще вчора, точніше, сьогодні, перш ніж ми розійшлися спати. І хоч я готувалася до цього, усе одно відчувала сором. Закривши обличчя долонями, я тихо пробурмотіла:

— Мо, я винна перед усіма вами й мені дуже соромно.

Відповіді не було. Точніше взагалі ніякої реакції не було.

Розчепіривши пальці, я побачила крізь них вдоволене обличчя подруги.

— Чому ти усміхаєшся? І чому не сердишся? — голос видавав здивування, яке відображалося і на обличчі.

Я прибрала руки й зі зведеними бровами втупилася на Моллі, чекаючи якоїсь каверзи. Але вона раптом захихотіла і кинулася до мене, міцно обійнявши довкола шиї.

— Рікі, я просто рада, що ти знову відкрила своє серце, — ласкаво шепотіла подруга мені на вухо. — Я думала, через цю історію з Роєм ти нескоро відійдеш.

Ще в дитячому садку ми з дівчатами придумали одна для одної скорочення імен, які ніхто, крім нас, не знав або просто не використав: Вікторія — Торі, Джессіка — Джессі, Моллі — Мері або Мо, а я — Рікі. Подорослішавши ми стали рідше використовувати ці скорочення, але все більше надавали їм значення. Зараз ми вживали їх швидше як ласкаве слово, ніж ім’я.

Від згадки про Роя щось кольнуло глибоко в серці, але я постаралася засунути неприємні думки в найпотаємніший куточок свідомості.

Нарешті відпустивши мене, Моллі відсунулась, сіла по-турецьки і з хитрою посмішкою потерла долоні.

— А тепер розкажи мені все із самого початку та в деталях, будь ласка.

Якийсь час я вдивлялася в обличчя подруги, не вірячи, що все так просто пройшло. Я була впевнена, що дівчата образяться, якщо дізнаються. Але ні, ось переді мною сиділа Моллі і всміхалася, справді чекаючи на подробиці.

Усе ж таки вибравшись із спального мішка, я підсунулася ближче до подруги і, спостерігаючи за реакцією на кожне слово, розповіла їй усе починаючи з першого ранку на пляжі й закінчуючи вчорашнім вечором. Розповіла, як боялася зізнатися самій собі в почуттях і як тільки вчора усвідомила, що більше не хочу боятися. З кожним словом, кожною фразою мені ставало легше, а усмішка на обличчі подруги сяяла сильніше. Наприкінці розповіді Моллі навіть сльозу пустила, але запевнила мене, що це від щастя за мене.

— І чому ти боялася нам зізнатися? — спитала Моллі, тильними сторонами долонь витираючи мокрі щоки.

— Не знаю, — я знизала плечима, дивлячись на неї спідлоба. — Мені здавалося, що це дуже безвідповідально і вам не сподобається.

— Ох, Рікі, — подруга обхопила моє обличчя долонями і по-сестринськи подивилася в очі. — Нехай ти знаєш цього хлопця краще, але ж я не сліпа. Він по вуха в тебе закоханий, це ж видно! — Моллі лагідно засміялася і, перш ніж прибрати руки, потріпала мене по щоці. — А ще видно, що це взаємно.

— Так, схоже, я таки закохалася в нього, хоч це і звучить дивно. — Було напрочуд приємно нарешті поділитися цим. — Глибоко в душі мені страшно, але все одно хочеться ризикнути. Мені здається, він не такий, як… — я запнулася, не бажаючи згадувати ім'я колишнього. — Ну ти зрозуміла.

— Досить боятися, люба. Знаєш, я думаю, усе буде гаразд, — з цими словами Моллі знову потягла мене на себе і обняла.

Якийсь час ми так і сиділи, ніби осмислюючи всю розмову, даючи словам можливість укластися в головах і перетворитися на факт. Але зненацька з вулиці долинули голоси подруг і серпанок умиротворення розвіявся. Вікі та Джесс усе ще нічого не знали.

— Не розповідай поки що іншим, добре? — попросила я.

— Добре, — прошепотіла Моллі, погладжуючи мою спину.

Після того як закінчився вчорашній вечір, я не була впевнена, що це підходящий момент, щоб вивалити на дівчат мою раптову закоханість.

— Як Вікі? — спитала я, випустивши Моллі з обіймів.

— Усміхається, — тільки й відповіла вона.

Вдруге за ранок я здивувалася. Коли Джейкоб пішов і я забралася до намету, Вікі вже не плакала, але й не розмовляла. Якийсь час ми з дівчатами ще посиділи поряд, але потім залишили її одну. Щоправда, Моллі все ж таки затрималася довше.