Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Ставши до нього спиною, тим самим закриваючи Еріку, я взяв її за руку і, піднісши до губ, ніжно поцілував.

— На добраніч, солодка, — прошепотів я, особливо виділивши прізвисько.

— На добраніч, Джейкобе, — ледь чутно озвалася Еріка, зробивши невелику паузу перед моїм ім'ям.

На її щоках проступив ледь помітний рум'янець, а я задумався, що ж саме могло збентежити — ласкаве прізвисько чи що вона звернулася до мене просто на ім'я?

Поглядом я пробіг по милому обличчю, залишаючи в пам'яті кожну його прекрасну деталь. Зупинившись на очах кольору меду, я усміхнувся й залишив ще один поцілунок на тильній стороні долоні Еріки.

На відміну від Сема, я не мав бажання розмовляти з Джеймсом, тому мовчки попрямував до табору, знаючи, що сам він тут теж не залишиться. Через кілька секунд я все ж таки почув кроки за спиною, і це була явно не Еріка, яка вирішила раптом піти слідом.

Весь шлях ми йшли в повному мовчанні, зберігаючи між нами дистанцію. Кожен думав про своє і не хотів це обговорювати. Внутрішньо я сподівався, що коли ми прийдемо до табору, Джеймс додумається вибачитися. Або хоча б не поводитиметься як справжній козел. Адже, як не крути, він наламав дров. Усі бачили, що Джону сподобалася Вікі. Усі бачили, як він ніяковів у її компанії. І лише Джеймс, який перебрав із випивкою, примудрився зіпсувати те, що й так ледве налагоджувалося.

Коли ми дійшли до табору, там було темно, але Сем із Джоном уже займалися багаттям. Схоже, ніхто не збирався спати, хоч було досить пізно. Помітивши нас, Джон кинув дрова й пішов ближче до води, прихопивши із собою складний стільчик. Сем таки розвів багаття, але потім пішов за другом.

Я ж збирався забратися в намет, щоб перевірити електронну пошту, але так і зупинився, побачивши, що Джеймс дістав із мініхолодильника пляшку віскі.

— Слухай, з тебе вистачить на сьогодні, повір мені, — сказав я, прямуючи до друга.

— А це не тобі вирішувати! — Вибухнув Джеймс, розвернувшись до мене. — Що хочу те й роблю, второпав?

Що ж, він не те що не збирався вибачатися, а вирішив продовжувати поводитися як придурок.

— Тобі що, мало? — миттю завівся я. — Зіпсував усім вечір, образив дівчат. Досить! Чуєш?

Джеймс штовхнув ногою стільчик. Та так, що той відлетів, впавши зовсім близько до багаття.

— А хто ти такий, щоб мені вказувати? — Джеймс так сильно змахнув рукою, що трохи вмісту пляшки виплеснулося. — Я не ти, — горлечком він вказав на мене, — тож не потрібні мені твої моралі. Зрозумів, дружище?

Останнє слово Джеймс вимовив із глузуванням, скорчивши гримасу. У мене прямо-таки кулаки засвербіли від бажання заїхати йому в писок. Але він ледве стояв на ногах і не міг відповісти.

Стиснувши щелепи, я глибоко вдихнув, намагаючись утихомирити себе, а потім видихнув і продовжив:

— Так, ти не я, але я знаю тебе...

— Ти нічого не знаєш! — заревів Джеймс, перебивши мене. — Ти пай-хлопчик, якому все само йде до рук. Ти мав шикарну дівчину Софію, але тобі щось не сподобалося. Не встиг ти її покинути, як відразу ж з'явилася ще краща.

— Із Софі було не так просто, сам знаєш, — огризнувся я.

Джеймс басисто розсміявся, розпливаючись у широкій посмішці.

— Знаю, повір мені, знаю.

Його слова й тон здалися мені підозрілими. Він натякав на щось. І хоч я усвідомлював, що краще не уточнювати, все одно запитав:

— Про що ти?

Почувши нашу суперечку, Сем і Джон повернулися, але залишилися стояти осторонь. Вони, як і я, хотіли почути відповідь. А за похмурими виразами обличь друзів було зрозуміло, що ніхто з нас нічого доброго не передбачав.

— Знаєш, скільки разів і як я її втішав?

Хвилювання всередині мене зростало, і я відчував, як починаю закипати від злості.

— Не знаю, поясни, — крізь зуби процідив я.

— Все ти розумієш, пай-хлопчику. Так, я трахав твою Софі.

Щойно відповідь пролунала, хвиля злості накрила мене з головою. Руки стиснулися в кулаки до побілілих кісточок. Тієї миті мені найбільше у світі хотілося прибрати цю єхидну посмішку з обличчя Джеймса. І якби не Джон, який узяв мене за плече, і Сем, що став поряд, я б закрив очі на те, що бити п'яну людину це низько.

— Так, Меткліфе, я трахав її й не раз. І навіть не два, — посміхаючись і розтягуючи слова, говорив Джеймс. — Софі сказала, що я в ліжку набагато кращий за тебе. І як тобі таке? Тепер можеш сказати, що знаєш мене?

Кілька разів я проковтнув, проганяючи грудку, що підступила до горла. Джон стиснув моє плече і щось тихо промовив, але я не почув слова. У моїй голові дзвеніло лише сказане Джеймсом.

Розтиснувши кулаки, я шумно зітхнув.

— Я не кохав Софію і, розійшовшись із нею, нічого не втратив. Але щойно я втратив друга дитинства. Ти маєш рацію, я тебе зовсім не знаю.

Закінчивши, я знову зітхнув. Мені більше не було чого додати, та й бажання врізати Джеймсу поступово почало випаровуватися. Але він, мабуть, хотів бійки, бо вирішив продовжити.