Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Ти мене не втрачав! Ми ніколи не були друзями. Та ви всі ніколи не були мені друзями!

Джеймс розвів руки, зі злістю дивлячись на нас.

— Угамуйся і йди спати, — грубим тоном наказав йому Сем, втрутившись у розмову. — Завтра тобі буде погано й до біса соромно.

— Заткнись, просто заткнись, — огризнувся Джеймс. — Ти нічим не відрізняєшся. Такий же пай-хлопчик, якому все приносять на блюдечку. — Кожне слово він буквально випльовував, виглядаючи так, ніби вони робили йому боляче. — І ти такий! — Джеймс звернувся до Джона. — Захотілося вивчати музику? Будь ласка. Захотілося свою студію? Будь ласка. Ви все отримуєте за першим покликом! У вас є все, і вам усе рівно мало!

Джон ніяк не відреагував на почуте. Думаю, він усе ще не відійшов від того, що відбулося в таборі дівчат, тому не збирався розмовляти з Джеймсом.

— Я бідний нещасний, — кривлявся Джеймс, дивлячись на мене, — батько не хоче, щоб я займався музикою, а дівчина мене не влаштовує. Боже, який я нещасний. — Повернувшись до Сема, він продовжив свою тираду: — Батьки-музиканти змушують мене займатися музикою, а я така тонка натура і люблю читати книги. Семе, читанням книг на життя не заробиш! Ти не ерудований, а просто нудний! Пайпер — єдина дівчина, яка готова бути з тобою. І так, її я теж трахав.

Після цих слів завжди спокійний Сем не витримав і заїхав Джеймсу, а потім розвернувся і мовчки заліз у свій намет. Хоч його вдарив не я, але мені справді стало трохи легше. Тепер розмова з Джеймсом точно була закінчена.

Взявши пляшку пива, я подався туди, де ще кілька хвилин тому були Сем із Джоном.

***

Якийсь час я сидів без жодної думки в голові, прислухався до шуму океану й потягував пиво. День був досить специфічним, але приємних моментів усе одно виявилося значно більше.

— Ти думаєш, що я помиляюся?

Питання Джона пролунало за спиною, а за мить друг сів поруч.

— У чому? — перепитав я.

— Щодо Вікі та Джеймса, — пояснив Джон.

— Ти однозначно помиляєшся, він їй не подобається, — стомлено сказав я. — Таким дівчатам, як вона придурки не подобаються.

Останньою фразою я хотів підняти настрій другові, але той лише кивнув і, повернувшись до води, відпив із пляшки.

— Тепер вона ніколи не заговорить зі мною, — з нотками розчарування промовив Джон.

— Тоді, може, варто тобі поговорити з нею? Пояснити все, — запропонував я.

— І що я скажу? — глянув на мене Джон. — Що приревнував, хоч ми один одному ніхто? Джейку, вона знає мене два дні.

— А я знаю Еріку п'ять, і що?

Моє запитання залишилося без відповіді, і між нами повисла мовчанка. Повернувши погляди до океану, ми дивилися на воду і просто пили пиво. Можна було не сумніватися, що Джон думав про Вікі, адже я сам у той момент думав про Еріку. Звісно, слова Джеймса зачепили мене, але Софі — це давно пройдений етап. А ось Еріка — це те нове, що я збирався зберегти за всяку ціну.

— Можна особисте питання? — порушуючи мовчання, невпевнено спитав Джон.

— Можна, — відповів я і всміхнувся.

На обличчі друга теж з'явилася зніяковіла напівусмішка.

— Ти вже цілувався з Ерікою?

Такого питання я не очікував, через що навіть поперхнувся пивом.

— Не люблю обговорювати дівчат, ти ж знаєш, — подавляючи ідіотський смішок, озвався я.

— Знаю, просто... — голос Джона був наповнений тією ж нерішучістю, що читалася й на його обличчі, — просто мені здається, що вони трохи схожі, тому я хотів із тобою порадитися.

Ну що ж, вони точно не були такими гучними та емоційними, як Джесс та Моллі. Сам я великої схожості між Ерікою і Вікі не бачив, але думку Джона зміг зрозуміти.

— Гаразд, так, ми цілувалися, — кивнувши, усе ж таки зізнався я.

На обличчі друга миттю відобразилася подяка. Насправді він ніколи не мав проблем із дівчатами. На відміну від нас із Семом, Джон та Джеймс вели активне життя, багато тусувалися і проводили не більше однієї ночі з дівчиною. Що-що, а в Джона явно було більше досвіду, тому те, що він хотів порадитися зі мною, здавалося кумедним. Звісно, з Вікі він був іншим, і я його таким ще ніколи не бачив, але все ж таки мене підлестило це.

— То ти просто взяв і поцілував у потрібний момент? Чи вона поцілувала?

Я думав, що, отримавши відповідь про факт поцілунку, Джон заспокоїться, а тут посипалися нові питання.

— Чорт, друже, — я потер потилицю від незручності, — ох і питання в тебе, однак. — З невеликою затримкою я зітхнув і таки відповів: — Я спитав.

— Що спитав? — звівши брови, уточнив друг.

— Спитав, чи можна її поцілувати, — відповів я.

Уявляю, наскільки неймовірно безглуздо це звучало для нього, хлопця, який цілував багато дівчат.

— І вона погодилася?

Схоже, поганий настрій Джона здуло океанським вітром, бо тепер він стискав губи, стримуючи сміх.