Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ДЖЕЙКОБ

Тільки-но Джон пішов, Вікі кинулася до свого намету. Схоже, вона розплакалася, а сховалася, щоб не показувати сльози. Ніхто з дівчат не пішов за нею. Мабуть, усі були ще під враженням від того, що сталося.

Моллі схилила до Еріки й тихо запитала:

— Ти знаєш, що тут трапилося?

— Ні, — вона розгублено похитала головою, — ми сиділи біля багаття. Прибігли тільки коли почули крик Вікі.

Я стояв поряд із ними, усе ще утримуючи Джессіку, що пихтіла від злості, готову будь-якої миті накинутися на Джеймса. Дещо далі знаходилися Сем і, власне, сам винуватець. Перший, швидше за все, лаяв другого, але розмови чути не було. Через якийсь час Сем або закінчив, або зрозумів, що без толку намагатися щось пояснити п'яному Джеймсу, і попрямував до нас.

— Моллі, можна тебе на кілька хвилин? — спитав він, підійшовши ближче.

— Ем, так, — трохи зам’явшись, відповіла вона.

На мій величезний подив, Сем узяв її за руку і відвів трохи вбік, ближче до намету Еріки. Він сам-то нічого поганого не зробив, але, як це завжди бувало під час наших бійок, все одно відчував свою провину. А ось поведінка Сема по відношенню до Моллі здавалася мені досить дивною, адже з учорашнього дня він і слова про неї не сказав. Мені стало цікаво, про що Сем хотів із нею поговорити, тому я таємно за ними спостерігав.

— Джон не так зрозумів ситуацію і трохи засмутився, — рівним тоном промовив мій друг.

Пф, трохи? Та на ньому обличчя не було, коли йшов. Дипломатичність Сема не могла перестати дивувати мене.

— Щось я зовсім тебе не розумію, — озвалася Моллі.

Джессіка в моїх руках почала сипати лайками і смикатися, через що я прослухав, що сказав Сем. До нас двох ближче підійшла Еріка і, поклавши долоні на плечі подруги, подивилася їй у вічі. Вона не сказала жодного слова, але Джесс перестала вириватися. Я ще вчора помітив, що їхня дружба відрізнялася від нашої з хлопцями, й ось тепер вкотре в цьому переконався.

—…помітила, що Джону сподобалася Вікі, — я прислухався і знову впіймав розмову Сема та Моллі. — Припускаю, коли вона обійняла Джеймса, Джон вирішив, що саме він їй подобається, тому засмутився. Розумію, що з мого боку зухвалість просити таке, але не могла б ти поговорити з подругою й пояснити їй це?

— Навіщо? — від подиву запитання Моллі пролунало досить голосно, що навіть Еріка і Джесс покосилися в їхній бік.

Сем глянув на нас, потім повернувся до співрозмовниці і продовжив, але набагато тихіше. І хоч я почув лише уривки — «хороший хлопець» і «ніяковів із нею», все одно зміг скласти їх у загальну картину того, що намагався сказати мій друг.

— Я поговорю з нею, — уклала Моллі.

Вирішивши, що розмова закінчена, вона було розвернулась до нас, але Сем зупинив її, уже вдруге на моїх очах взявши за руку. Клянуся, у той момент я відчув себе збоченцем, що підглядає за двома закоханими, тому різко відвернувся.

— Що? — я почув здивований голос Моллі.

— Це був приємний вечір, якщо не рахувати його закінчення.

А ось голос Сема пролунав дуже незвично, і я насилу придушив бажання глянути на друга. Після вчорашньої зустрічі із сусідками я бачив на його обличчі задоволену усмішку. Це було дивно, але я думав, що Сему просто сподобалася Моллі. Я ж сам постійно всміхався. Навіть від однієї думки про Еріку. Але сьогодні Сем почав поводитися з Моллі по-дружньому. У всякому разі, мені так здавалося весь цей вечір. Доки я не почув наступні слова друга.

— Сподіваюся, нам вдасться залагодити цю ситуацію і провести залишок відпустки спільно.

У мене навіть рот відкрився, і я все-таки повернувся до них.

— Все буде добре, — запевнила Моллі.

До речі, її голос також пролунав інакше.

— На добраніч, Моллі, — м'яко промовив Сем.

Мої брови полізли вгору, а з відкритого рота вирвалося здивоване зітхання. За роки дружби я ніколи не бачив Сема таким. А я ж знав усіх його дівчат.

Відволікшись, я мимоволі послабив хватку, а Еріка в той момент відступила, що в результаті призвело до втечі Джессіки. Вона швидко вирвалася з моїх рук і за мить підлетіла до Джеймса, мало не на бігу вліпивши йому дзвінкий ляпас.

— Придурок! — вигукнула вона, стискаючи кулаки.

На фоні мого друга Джесс виглядала мініатюрною, але це не заважало їй злитися й лаятися, ніби здоровенний мужик.

— Не хочу навіть слів на тебе витрачати, — крізь зуби процідила вона і, розвернувшись, попрямувала до намету Вікі.

Не знаю, наскільки Джеймс був п'яний, але, схоже, тільки після слів Джессіки нарешті відчув свою провину. Або ж мені це просто здалося. У будь-якому разі, друг хмурився і виглядав справді присоромленим.

Відчувши м'який дотик до плеча, я обернувся й побачив усе ще стривожену Еріку.

— Я так розумію, сьогодні ми вже не зустрінемося? — тихо спитав я, підступаючись ближче.

— Схоже, — зітхнула вона.

Повз нас пройшов Сем, не забувши попрощатися з Ерікою, щоправда, не так, як із Моллі. Остання ж зникла в наметі Вікі, приєднавшись до подруг. На відміну від решти моїх друзів, які пішли до табору, Джеймс стояв як укопаний, ніби чекаючи на заклик до дії.