Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ДЖЕЙКОБ

Того ранку мене розбудила суперечка зовні. Піднявшись на ліктях, я зрозумів, що лежав зверху спального мішка та навіть не переодягся, так і заснувши в шортах та майці. Учора ми випили не так багато, але в табір повернулися дуже пізно. Плюс ще з Джоном довго сиділи. Зрештою, я просто вирубився від утоми.

«Стоп! Яка година? Може, мене вже чекає Еріка?»

Усе це промайнуло в моїй голові, щойно залишки сну випарувалися.

Покопавшись у речах, я дістав IPod і виявилося, що було лише о пів на дев'яту ранку.

— Фух, — видихнув я і відкинувся на подушку, плануючи ще трохи подрімати.

За п'ять днів я помітив, що раніше десятої Еріка не приходила. Швидше за все, вона все ще солодко спала. Я задумався, що ж їй снилося. Може, я? Ця думка викликала в мене усмішку і бажання опинитися поряд з Ерікою. Спостерігати за нею сплячою. Побачити момент, коли її красиві очі відкриваються, щоб зустріти новий день. До мене вона приходила завжди бадьорою, приголомшливо гарною і з милою усмішкою на обличчі. Але як вона виглядала сонною? Я міг лише здогадуватися і щосили бажати побачити.

— Джейку, уже не спиш? — зовсім поруч пролунав голос Сема.

Я знову підвівся на ліктях і побачив друга, що заглядав у мій намет.

— З вами поспиш. Що там уже сталося?

— Виходь, з тобою хоче поговорити Джеймс, — наостанок сказав Сем, проігнорувавши моє запитання, і пішов.

Цікаво, що такого він хотів мені сказати? Учора й так достатньо наговорив.

У будь-якому випадку уникнути зустрічі з Джеймсом я не міг, тому хоч і неохоче, але все ж таки вибрався з намету. Мене відразу осліпило яскраве сонце і навіть при тому, що був ще ранок, задуха моментально стиснула легені.

Мої друзі сиділи за столом і снідали в повній мовчанці. Джеймс підпирав голову рукою й потягував каву. Джон щось уважно читав на планшеті та жував сендвіч. Сем помітив мене першим і, махнувши рукою, запросив приєднатися. Коли я підійшов ближче й сів на складний стільчик, відзначивши, що конструкція цілком стійка, друг простяг мені чашку з ледве теплою кавою.

— Джейку, — подав голос Джеймс, миттю випроставшись.

— З мене достатньо, тож заткнися, — роздратовано гаркнув я.

— Так, годі! — втрутився Сем, трохи підвищивши тон. — Джейку, ти маєш вислухати Джеймса.

З невдоволеним зітханням я подивився на друга, який у відповідь свердлив мене непохитним поглядом, даючи зрозуміти, що не відчепиться, поки ми не поговоримо.

Повернувшись до Джеймса, я глибоко вдихнув, а на видиху сказав:

— Слухаю.

Той же дивився на мене з винним виглядом. Причому не було схоже, щоб він прикидався.

— Учора я збрехав із приводу Софі, — пробурчав Джеймс.

Від подиву мої брови полізли вгору й навіть рот відкрився. Такого я точно не очікував почути. Що завгодно, але не це.

— І якого біса, га? — обурився я, повертаючи чашку з кавою на стіл.

— Не знаю, — Джеймс проковтнув і шумно прочистив горло. — Хотів позлити тебе. Я напився і, швидше за все, у мене просто свербіли кулаки.

— Але ж чому я? — Мимоволі я подався вперед і поклав долоні на стіл. — Чому тобі не захотілося позлити Сема, наприклад? Чи Джона?

— Гей, — одразу ж озвався Джон, — з мене вистачило вчора. Тепер увесь ранок ламаю голову, як краще поговорити із Вікторією.

Декілька секунд Джеймс мовчки крутив чашку на столі й не відривав від неї погляду. Я бачив, як хмурилися його брови, як стискалися губи і грали жовна. Він хотів сказати те, що йому було неприємним. І я дуже сподівався, що це не виявиться якоюсь гидотою на кшталт сексу із Софі та Пайпер.

— Напевно, я просто заздрю ​​вам, — тихо озвався Джеймс.

Почути таке не чекав ніхто. Забувши про сніданок, ми витріщилися на друга.

— У тебе тепер є Еріка, і вона явно хороша дівчина, — почав Джеймс, махнувши рукою в мій бік. — Джон всерйоз запав на Вікі й навіть сліпий побачить, що він їй теж подобається. У Сема є Пайпер. А я на хрін нікому не потрібен. — Понизивши голос, який, здавалося, ось-ось зірветься, він продовжив: — Мене навіть рідна мати зневажає, а батькові ніколи думати про мене, бігаючи за черговою спідницею.

Колись я почув розмову своїх батьків на кухні, які обговорювали походеньки містера Скотта. Батько добре з ним спілкувався і особливо не коментував ситуацію, але моя мати була явно невдоволена. Їй не подобалося, що чоловік так відкрито зраджує своїй дружині, навіть не намагаючись якось це приховувати.

Про походеньки батька Джеймса знав не тільки я, а й Сем із Джоном теж. Ми не порушували цієї теми, все-таки не наша справа, а сам Джеймс ніколи не говорив про батьків. Сьогодні він уперше сказав це вголос.

— Колись мати сказала, що я весь у батька, такий самий бабій, як і він, — насупивши брови, продовжував друг. — Рідна мати сказала, що жаліє дівчину, яка згодиться стати моєю дружиною. Адже вона має рацію, я ж чортів бабій, — уклав Джеймс, начебто втомлено потираючи потилицю.