Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен

Ірвін мав пакет акцій і продав його панам Сеттерфілду й Кантору. Поки що все чин по чину. Але звідки в Ірвіна ті акції? Чи йому їх просто отак, ні з сього ні з того, подарували? Дуже сумнівно. А за що можуть подарувати грубезну пачку новісіньких гарних акцій із золотими печатками? Відповідь проста: за те, що зроблено якусь послугу.

Отож належало з’ясувати, чи суддя Ірвін — на той час генеральний прокурор штату — зробив якусь послугу компанії «Амерікен електрік». А це вимагало нових розкопок. І на дні ями не виявилось анічогісінько. Бо весь той час, поки суддя Ірвін був генеральним прокурором, компанія «Амерікен електрік пауер» являла собою взірець для всіх громадян. Вона чесно дивилась людям у вічі й не запобігала ні в кого ласки. Яма була порожня.

Ну, а чим відзначився на посаді генерального прокурора сам суддя Ірвін?

Нічого цікавого не знайшлося, звичайна буденщина. Проте одна справа мало не закінчилася скандалом. Ішлося про стягнення орендної плати з компанії «Сазерн бель ф’юел», що розробляла за ліцензією вугільні поклади штату. Навколо того позову виник невеличкий галас, невеличке сум’яття в законодавчих зборах, про нього писали в газетах, виголошували промови, одначе все воно тепер було лише примарним шепотом. І я чи не єдиний у цілому штаті знав про цю історію.

Чи, може, знав про неї й суддя Ірвін, і прокидався серед ночі, й лежав у темряві без сну.

Усе тоді крутилося навколо питання, як тлумачити орендну угоду між штатом і компанією. То була дуже непевна угода. Можливо, саме такою вона й передбачалась. Так чи так, а згідно з одним тлумаченням штат мав отримати від компанії близько 150000 доларів орендної плати за вже минулий термін і ще хтозна-скільки до закінчення чинності угоди. Але угода була непевна. Аж надто непевна, і перед самим початком бойовища генеральний прокурор дійшов висновку, що підстав до позову немає. «Проте ми вважаємо,— сказав він у своїй прилюдній заяві,— що особи, відповідальні за укладення цієї угоди, гідні всілякого осуду, бо, прийнявши такі умови, за якими штат майже за спасибі віддав частину найціннішої своєї власності, вони грубо знехтували громадські інтереси. Та водночас ми визнаємо, що коли вже така угода існує і допускає лише єдине розумне тлумачення, то наш штат, прагнучи заохочувати розвиток промисловості й підприємництва на своїй території, не може не дотримуватись цієї угоди, яка, попри її очевидну несправедливість, скріплена законом. Не можна забувати, навіть за таких обставин, що поза законом немає і справедливості».

Цю заяву було надруковано у старій «Таймс-Кронікл» 26 лютого 1914 року, тобто за два тижні перед тим, як банк порушив справу про позбавлення судді Ірвіна права викупу плантації. І десь тижнів за три до реорганізації компанії «Амерікен електрік» та випуску нових акцій. Зв’язок між цими подіями був начебто суто часовий.

Та чи кожен зв’язок є зв’язком часовим і тільки часовим? Я їм хурму, а якомусь лудильникові в Тібеті рота зводить. Теорія квітки в розколині кам’яної стіни59. Ми мусимо погодитися з нею, бо дуже часто нам зводить рота від хурми, якої ми не їли. Отож я витяг квітку з розколини й виявив дивовижне ботанічне явище. Я виявив, що її тоненький корінець, петляючи й звиваючись, сягає аж до Нью-Йорка і там ховається у величезному гноїщі під назвою «Корпорація Медісон». А самою квіткою в розколині була компанія «Сазерн бель ф’юел». Тоді я взявся до іншої квітки — «Амерікен електрік пауер»,— і виявилося, що і її тоненький корінець веде до того самого гноїща.

Було ще зарано твердити, ніби я пізнав і бога, і людину, проте висловити один хитромудрий здогад щодо певної людини я вже міг. Але тільки здогад.

Він ще довго був тільки здогадом. Бо я досяг у своєму дослідженні такої стадії, коли не лишається нічого іншого, як молитися. Отак зробиш усе, що можеш, і молишся, поки стане сили, а тоді лягаєш спати, сподіваючись побачити відповідь уві сні, з ласки божої. «Кубла-Хан», бензольне кільце, пісня Кедмона60 — усе воно відкрилось уві сні.

Відкрилось і мені. Якось уночі, коли я почав засинати. То було всього лиш ім’я. Чудне ім’я. Мортімер Л. Літлпо. Це ім’я зринало в моїй свідомості, і я ще подумав, яке воно чудне, а тоді заснув. Та коли прокинувся вранці, найперша моя думка була: Мортімер Л. Літлпо. Того ж таки дня, ідучи вулицею, я купив газету і тільки-но поглянув на неї, як побачив це ім’я навіч — Мортімер Л. Літлпо. Тільки було воно не в тій газеті, яку я купив. А на пожовклому, крихкому, просяклому духом старого сиру газетному аркуші, що нараз постав перед моїм внутрішнім зором. «Висновок слідства: Мортімер Л. Літлпо — жертва нещасливого випадку». Оце ж воно й є. Потім, поволі колихаючись, наче набряклий від води оцупок з розворушеної глибини, випливли слова: «Адвокат компанії «Амерікен електрік пауер». Оце ж воно й є.

Я повернувся до старих газетних підшивок і знайшов усю ту історію. Мортімер випав з вікна готелю, а точніше — з обнесеного залізними бильцями вузенького балкончика за вікном. Упав він з п’ятого поверху, і то був Мортімерів кінець. Його сестра, яка мешкала разом з ним, посвідчила слідчому, що останнім часом Мортімер нездужав і скаржився на запаморочення. Припускали можливість самогубства, бо, як з’ясувалося, справи Мортімера були досить заплутані, а балконні бильця надто високі, щоб упасти випадково. До того ж випливла одна загадкова обставина: посильний з готелю посвідчив під присягою, що ввечері напередодні своєї загибелі Мортімер дав йому листа й сорок центів на чай і сказав негайно віднести того листа на пошту. Посильний присягався, що лист був адресований міс Літлпо. А міс Літлпо присягалася, що ніякого листа не отримала. Отже, в Мортімера траплялися запаморочення.

І ще — він був адвокатом у «Амерікен електрік». Я довідався, що його звільнили з цієї посади незадовго перед тим, як її зайняв Ірвін. Такий збіг не обіцяв багато, одначе я не боявся знову зайти в глухий кут. За шість чи вісім місяців, витрачених на цю справу, я опинявся там не раз і не два.

Та цього разу глухого кута не було. Була міс Лілі Мей Літлпо, що її після п’яти тижнів, витрачених на пошуки, я знайшов у темному, брудному, просмерділому лисячим духом лігві — мебльованих кімнатах на околиці міських нетрів у Мемфісі. То була виснажена стара жінка в чорній сукні, вкритій задавненими плямами від їжі, що вже й не намагалася справити пристойне