Свіжі відгуки
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Гість Тетяна
6 червня 2024 20:51
Слава Україні! Яке надзвичайно популярне привітання на сьогоднішній день!
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Гість Тетяна
23 травня 2024 19:17
Дякую за чудову книгу. Залюбки перечитаю ще раз
Моя всупереч - Алекса Адлер
Іванка
11 квітня 2024 13:00
Класний детектив від Мирослава Дочинця. Дякую велике вам за цю книгу
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен

Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен

Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен
Сторінок:192
Додано:16-06-2024, 03:00
0 0
Голосів: 0

Все королівське військо — (англ. All the King’s Men) — роман американського письменника Роберта Пенна Воррена, виданий в 1946 році. Журнал «Тайм» включив роман в число 100 найкращих англомовних літературних творів. Номер 72 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік.
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.

Читаємо онлайн Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен

РОБЕРТ

ПЕНН

УОРРЕН

ВСЕ КОРОЛІВСЬКЕ ВІЙСЬКО

РОМАН

Переклав з англійської

ВОЛОДИМИР МИТРОФАНОВ

Київ

Видавництво художньої літератури

«Дніпро»

1986

Robert Penn Warren

ALL THE KING’S MEN

1946

Широко известный роман одного из наиболее выдающихся современных американских писателей Р. П. Уоррена (род. в 1905 г.) повествует о политической жизни США в 30-е годы. Разоблачая демагогическую шумиху предвыборних кампаний, коррупцию и лжедемократию, автор ставит важные нравственние вопросы об ответственности человека за свои дела перед обществом и самим собой.

Післямова

Д. ЗАТОНСЬКОГО

© Український переклад, післямова,

художнє оформлення.

Видавництво «Дніпро», 1986 р.

Mentre che la speranza ha fior del verde.

La Divina Commedia,

Purgatorio, III1

Розділ перший

Мейсон-Сіті.

Щоб дістатися туди, треба їхати із столиці штату на північний схід по шосе №58 — це добра нова дорога. Чи, точніше, була нова того дня, коли ми нею їхали. Їдеш собі, дивишся вперед — і прямісінька дорога миля за милею біжить тобі назустріч, біжить без упину, із чорною лінією посередині, чорною і лискучою, мов смола, на білій бетонній смузі, а над тією білою смугою блищить гаряче марево, так що видно тільки чорну лінію, яка все біжить та біжить назустріч під шурхіт шин, і якщо не відірвеш від неї очей, не відітхнеш глибоко два чи три рази й не ляснеш себе по потилиці, то підпадеш під її гіпнотичний вплив і отямишся лише в ту мить, коли праве переднє колесо зіскочить з бетону на чорний грунт узбіччя, а тоді рвучко крутнеш кермо, щоб вирівняти машину, але марно, бо бетонка висока, наче бровка тротуару; а коли машина вже полетить з насипу, мабуть, шарпнеш рукою, щоб вимкнути мотор. Але, звісно, вже не встигнеш. І потім якийсь негр, розпушуючи землю на бавовниковому полі за милю від дороги, підведе голову, побачить стовпчик чорного диму над ядучою купоросною зеленню бавовника проти люто розпеченого металево-блакитного неба і скаже: «Спаси господи, ще один перекинувся!» А інший, у сусідньому рядку, й собі озветься: «Спаси господи!» — і тоді перший негр захихотить, і його сапа знов злетить угору, сяйнувши лезом, наче зблиск сонячного телеграфу. За кілька днів хлопці з дорожньої поліції позначать те місце, встромивши в чорний грунт узбіччя невисокий залізний прут з табличкою, де на білому тлі намальовано чорний череп та схрещені кістки. А згодом із бур’янів виткнеться плющ і обів’є той знак.

Та якщо вчасно отямишся і не зіскочиш з бетонки, то й далі мчатимеш крізь марево, і раз по раз із того марева просто назустріч тобі виринатимуть автомобілі й пролітатимуть мимо з таким гримким гуком, наче то сам господь усемогутній голіруч здирає бляшану покрівлю. Ген попереду, на обрії, де бавовникові поля розпливаються в сонячному сяйві, бетонка виблискуватиме й мерехтітиме, немов затоплена водою. Ти мчатимеш туди, але вона, ота блискуча, ніби мокра, смуга, весь час лишатиметься ген попереду як недосяжний міраж. А на узбіччі мелькатимуть білі металеві таблички з черепами та схрещеними кістками, позначаючи місця катастроф. Бо в тих краях уже запанувала доба двигунів внутрішнього згорання. Там перший-ліпший хлопчина — Барні Олдфілд2, тамтешні дівчата ходять у легеньких батистових і міткалевих платтячках із прошвами й не носять трусиків — з огляду на клімат,— а личка в них такі гладенькі, що аж серце завмирає, і коли зустрічний вітер, завіваючи в машину, ворушить кучерики в них на скронях, стає видно дрібненькі росинки поту на шкірі між волоссям; дівчата сидять низько на сидіннях, скуливши тендітні спини й задерши коліна до приладового щитка, проте не дуже стуляючи їх, щоб відчувати холодок од вентилятора — коли це можна назвати холодком. У тих краях дух бензину, горілих гальмових колодок і дешевого віскі солодший за пахощі мирри. Там на крутих поворотах серед червонястих пагорбів потужні восьмициліндрові машини з ревінням виписують віражі, викидаючи з-під коліс фонтани жорстви, а коли вихоплюються на рівнину і женуть новою бетонкою, то борони боже подорожнього!

Шосе №58 біжить далі — і ось попереду вже зовсім інший краєвид. Де й поділася пласка рівнина, безкраї бавовникові поля, і дубовий гай у далині за великим будинком, і побілені, схожі одна на одну хатини, вишикувані рядочком край поля, так що бавовник підступає до самого порога, де, мов велика чорна лялька, сидить негреня і, смокчучи пальця, проводжає очима машину. Все те лишилося позаду. Тепер довкола — невисокі червонясті пагорби з кущами ожини попід огорожами, купами дубків у видолинках, подекуди — густий молодий сосняк, якого ще не встигли випалити під пасовища для овець, а там, де випалили, стирчать самі чорні пеньки. По схилах тягнуться ділянки, засіяні бавовником, і їх то там, то там перетинають глибокі виярки. Пожухле від сонця листя кукурудзи непорушно звисає додолу.

Колись тут були соснові ліси, але їх давно вже немає. Понаїхали з півночі ті бісові янкі, набудували тартаків, проклали вузькоколійки, сяк-так позбивали кредитні крамниці й поклали робітникам по долару на день, і по цей долар посунув люд з лісів, посунув хтозна-звідки: їхали фургонами, повантаживши в них і комод із ліжком, і п’ятьох дітлахів, що тулились одне до одного, і старезну бабусю в чепці, яка, згорбившись на сидінні, жувала беззубими яснами тютюн, і немовля, що присмокталося до цицьки. Лунали дзвінкі сопрано пилок, продавець у крамниці роздавав мелясу та почеревину й записував борг у велику конторську книгу; долари янкі й глупота південців допомагали загоювати рани, заподіяні чотирирічною братовбивчою колотнечею3, і всі раділи, мов на весіллі. Аж раптом виявилося, що лісів більш немає. Тартаки порозбирали. Вузькоколійки заросли травою. Спорожнілі крамниці потрощили на дрова. Не було вже й долара на день. Великі ділки в діамантових перснях і чорних костюмах із тонкого подвійного сукна подалися геть. Та чимало людей так і лишилося на місці, і вони бачили, як прорізують червону глину яри й виярки. І дехто з тих людей зі своїми нащадками та спадкоємцями осів у Мейсон-Сіті — тисяч із чотири чоловік, десь близько того.

До самого містечка в’їжджаєш тим-таки шосе №58, минаєш бавовноочисну фабрику та електростанцію, потім низку негритянських хатин край дороги і, гупнувши на залізничному переїзді, керуєш далі вулицею, обабіч якої, скільки

Відгуки про книгу Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: