Білі зуби - Зеді Сміт

Чорна жінка обійшла Айрі й люто хряснула монетами об прилавок:

— Чорт, та шо тут за обслуговування!

— Шо я тут можу зробити, якщо вони самі цього хочуть — пропозиція, попит. А всякі наїзди — я цього не терпітиму! Проста економіка — обережно, поріг, люба, а ви, нє, прошу більше сюди не приходити, будь ласка, інакше я викличу поліцію, мене не залякаєш, поліція — я її викличу.

— Ага, ага, ага.

Айрі притримала двері для візочка близнюків і взялася за одну ручку, щоб допомогти перенести його через поріг. Надворі чорношкіра жінка запхала шпильки в кишеню. Вона виглядала виснаженою.

— Ненавиджу це місце, — сказала вона. — Але мені треба були шпильки.

— А мені треба волосся.

Жінка похитала головою:

— У тебе ж є волосся.

П’ятьма з половиною годинами пізніше, після складнющої операції вплітання чужого волосся по малесенькому пасмочку і закріплення кожного пасма клеєм, Айрі Джонс мала цілу голову довгого, прямого, чорного з червоним відблиском волосся.

— Воно пряме? — перепитала вона, не вірячи власним очам.

— Пряме, як чорт, — сказала Андреа, милуючись своїм творінням. — Але, сонечко, його треба нормально вплести, якщо хочеш, щоб воно трималось. Чого ти не даєш мені його вплести? Воно не буде так триматися.

— Буде, — сказала Айрі, заворожена власним відображенням. — Мусить.

Він — Міллат — тільки раз це побачить, врешті-решт, тільки раз. Аби волосся не втратило свого вигляду, Айрі йшла до самого будинку Ікболів, тримаючись за голову руками, щоби, боронь боже, вітер не роздмухав його.

Двері відчинила Алсана:

— О, привіт. Ні, його ще немає. Пішов. Не питай мене куди, він мені нічого не каже. Я більше знаю, де Маджід.

Айрі зайшла у вітальню і крадькома глянула на себе в дзеркало. Все ще на голові так, як має бути.

— Можна, я тут почекаю?

— Звісно. Ти якось змінилася, кохана. Схудла чи що?

Айрі засвітилася:

— Нова зачіска.

— А… так… ти схожа на теледикторку. Дуже мило. Заходь у вітальню, будь ласка. Там уже є моя племінниця-соромітниця та її бридка подружка, але ти не бери собі до голови. Я працюю на кухні, а Самад поле грядки, так що дуже не кричіть.

Айрі пройшла до кімнати. Вона була пряма і зовсім не кучерява. Красуня.

— Блііін, ти виглядаєш, як нарік якийсь! Максін, кобіто, ти ж глянь на це. Господи милосердний, Айрі. Шо ти хотіла з ним зробити?

Хіба це не було очевидним? Пряме. Прямота. Блискучість.

— Я питаю, що мало вийти згідно із задумом? Негро Меріл Стріп? — Ніна склалася вдвоє, наче ковдра, і тупо розреготалась.

— Ти, племіннице-соромітнице! — крикнула Алсана з кухні. — Шиття потребує зосередження. Заткайся, будь ласка, ти, міс Велика Пащека!

Нінина «бридка» подружка, вона ж Нінина дівчина, сексапільна струнка моделька на ім’я Максін, з красивим порцеляновим обличчям, темним волоссям і купою каштанових кучерів, ще додала до всього:

— Що ти зробила? У тебе було красиве волосся, стара. Все кучеряве і таке дике. Воно було просто розкішним.

Айрі на мить відібрало мову. Вона навіть у думках не припускала, що може видатися комусь страшною.

— Я просто постриглась. У чому взагалі справа?

— Але ж це не твоє волосся, чорт забирай, це волосся якоїсь пакистанської бідачки, якій треба були гроші, шоб прогодувати своїх дітлахів, — сказала Ніна, потягнувши за пасмо, яке миттєво опинилося в її руці. — ОЙ, БЛІН!

Ніна і Максін знов істерично затіпалися.

— Ей, ви, заберіть руки! — Айрі позадкувала до фотеля і всілася в ньому, поклавши підборіддя на коліна. Намагаючись виглядати невимушено, вона запитала: — То… гм… а де Міллат?

— А-а! То ти це все зробила із собою заради нього? — здивовано запитала Ніна. — Заради мого дурноверхого двоюрідного братика?

— Ні. Йди ти…

— Добре, добре. Його тут нема. Він собі завів нову ціпу. Якусь гімнастку із Совєцького Союзу із животом, пласким, шо пральна дошка. Не те шоб неприваблива, циці такі нічо, але ж дупи взагалі нема. Як її звуть?..

— Стася, — відповіла Максін, на секунду виглядаючи з-за свого номеру «Публічних людей». — Або якесь лайно в цьому стилі.

Айрі втиснулася глибше в руїни улюбленого Самадового фотеля.

— Айрі, хоч пораду? Скільки я тебе пам’ятаю, ти ходиш за цим пацаном, як загублений собака. За цей час він перемацав усіх — усіх, крім тебе. Він навіть зі мною цілувався, а я його двоюрідна сестра, хай йому чорт.

— І зі мною, — сказала Максін, — хоча я взагалі не тої орієнтації.

— Ти ніколи не думала, чо він тебе навіть не мацає?

— Бо я потвора. Товста. З афроволоссям.

— Нє, дурня це все, — того, що ти те, що йому потрібно. Ти йому потрібна. Ви обоє маєте спільну історію. Ти його направду знаєш. Ти ж глянь, який він розгублений. То він Аллах те-то, Аллах це-то. Наступного дня це вже