Білі зуби - Зеді Сміт

— Але ти не така, — казав Міллат мучениці Айрі Джонс, — ти не така. За нами минуле. Ми маємо історію. Ти справжній друг. А вони для мене нічого не означають.

Айрі хотіла в це вірити. Вірити в те, що вони мали спільну історію, і в те, що вона була не такоюв позитивному сенсі.

— Твого обличчя темная краса / Сяйливіша за сонце полуденне…

Місіс Руді перервала Френсіса піднятим пальцем:

— Отже, що має на увазі автор у цьому місці? Анналез?

Анналез Герш, яка цілий урок зосереджувалася на тому, що вплітала у свої кіски червону і жовту нитки, розгублено закліпала очима.

— Ну хоч щось, Анналез, люба моя. Хоч якесь припущення. Хоч найменша думка. Не важить, яка мізерна.

Анналез закусила губку. Зазирнула в книжку. Подивилася на місіс Руді. Знову глянула в книжку.

— Що чорне… Це… Гарно?

— Так… ну, я думаю, ми можемо записати це у найбільші досягнення нашого класу за останній тиждень: Гамлет… Це… Божевільний? Що ви думаєте з цього приводу, діти? «Тепер малюються обляччя — глянь! — позичена ясна личина в моді». Що це може означати — цікаво?

Джошуа Чалфен, єдина дитина в класі, яка добровільно відповідала на вчительські запитання, підняв руку.

— Так, Джошуа?

— Макіяж.

— Так, — сказала місіс Руді, з таким обличчям, ніби от-от упіймає оргазм. — Так, Джошуа, саме так. Що з макіяжем?

— Вона смаглява і намагається це приховати за допомогою макіяжу, штучно. В єлизаветинські часи жінки просто божеволіли від блідої шкіри.

— То ти б їм сподобався, — вставив Міллат. Джошуа мав бліде припухле обличчя, анемічний вигляд, кучерики і друге підборіддя. — Ти б у них був лайнюком Томом Крузом.

Регіт. Не тому, що дотеп був смішним, але тому, що це Міллат вставляв ідіота назад на його ідіотське місце.

— Ще одне слово, містере Ікбол, і я тебе виставлю!

— Шекспір. Кохана. Лайно. Вже третя. Не хвилюйтесь, я і сам піду.

Це була одна з Міллатових фірмових штучок. Двері хряпнули. Гарненькі дівчатка переглянулися у той самий спосіб (він такий неконтрольований, такий нервовий… він насправді потребує нашої допомоги, близької особистої допомоги від близького особистого друга…). Хлопці розсміялися басками. Вчителька запитала, чи має сприймати це за бунт. Айрі поклала праву долоню на живіт.

— Чудово! Це так по-дорослому! Я думаю, Міллат Ікбол заслужив, щоб його назвали героєм, — місіс Руді заглянула в тупі обличчя п’ятого «В» і вперше зрозуміла, що для них це так і було.

— Хтось ще має щось сказати про ці сонети? Міз Джонс! Будь ласка, припиніть скорботно дивитися на двері! Він уже пішов, чи не так? Чи ви хочете приєднатися до нього?

— Ні, місіс Руді.

— Добре. То ви маєте що сказати про сонети?

— Так.

— Що?

— Вона була чорна?

— Хто був чорний?

— Темношкіра леді.

— Ні, люба, вона була смаглява. Не темношкіра в сучасному розумінні. Тоді не було ніяких… ну, афро-каррі-біі-янців в Англії, у ті часи, люба. Це сучасний феномен, як, я впевнена, ви й самі знаєте. А це відбувалося в 1600-х роках. Я маю на увазі, я не можу бути певна на всі сто, але це надто неймовірно, хіба б вона була якась рабиня, бо ж не міг він спершу написати цикл сонетів до лорда, а потім до рабині, правда?

Айрі спалахнула. Їй здалося, вона майже побачила відображення у дзеркалі, але воно раптом зникло; тож вона відповіла:

— Я не знаю, міс.

— Крім того, він каже це дуже ясно: «Ні в чому ти не чорна, лиш в ділах…» Та ні, люба, вона просто була смаглява, смаглява, як я, наприклад.

Айрі подивилася на місіс Руді. Колір її шкіри нагадував полуничне пюре.

— Бачиш, Джошуа цілком має рацію: тоді перевагу надавали надзвичайно блідим жінкам. У сонеті йдеться про суперечність її природної краси та косметики, яка є даниною моді.

— Я тільки подумала… наприклад, коли він каже: «Поклявся б я, що врода чорна зроду…» І потім, кучеряве волосся, як чорний дріт…

Клас загиготів, і Айрі замовкла, стенувши плечима.

— Ні, люба, ти читаєш із сучасного погляду. Ніколи не треба читати старі речі із сучасного погляду. До речі, це буде нашим сьогоднішнім висновком з уроку. Давайте всі запишемо це.

П’ятий «В» записав. І відображення, що було промайнуло перед Айрі, знову потонуло в попередній пітьмі. Коли Айрі виходила з класу, Анналез Герш передала їй записку, смикнувши плечима при цьому, мовляв, це написано не мною, я просто передаю тобі. На шматку паперу було написано: «Вільям Шекспір. ОДА ДО ЛЕТИЦІЇ ТА ВСІХ МОЇХ КУЧЕРЯВИХ ТОВСТОЗАДИХ ШЛЬОНДР».

Крамничка із загадковою назвою «Пі Кей’з Афро Волосся: дизайн і укладка» тулилася між похоронним бюро «Ясна погода» та «Зубним кабінетом Ракшана». Така зручна близькість, очевидно, натякала на те, що нерідко труп африканського походження проходив усі три заклади на своєму шляху до ями. Тож коли ви телефонували, щоб записатися до перукаря, Андреа, Деніз або Джекі призначали вас на третю тридцять за ямайським часом, це, звісно, означало, що вас просто чекають із запізненням, але зовсім не виключено, що перед вами там не побуває холодна-як-камінь леді, яка прямує до церкви і бажає зійти в могилу з довжелезними накладними