Білі зуби - Зеді Сміт

тихе схлипування. На цій стадії пробуджувалася злість; чиєсь волосся було більш кучерявим, аніж в інших, деякі кренделики боролися до останнього, і деякі таки виживали. Тоді злість переносилася із сусідки по муках на перукаря, причину цього болю, бо ж було цілком природно запідозрити Джекі чи Деніз у садизмі: їхні пальці були надто повільними, коли вони вимивали речовину, замість потужного стуменя вода лише капала, а тим часом чорт сидів у них у волоссі і випалював звідти все, що лише можна було.

— Воно пряме? Джекі, воно пряме?

Хлопці виставили голови з-за перегородки, Айрі визирнула з-за журналу. Сказати було нічого. У всіх воно було пряме або відносно пряме. Але воно було мертве. Посічене. Застигле. Весна минулася. Наче волосся трупа, з якого вже вийшла вся волога.

Джекі чи Деніз, добре знаючи, що кучеряве африканське волосся врешті все одно піде своїм генетичним шляхом, додала філософського забарвлення до поганого результату:

— Прямішого не буде. Якщо тобі пощастить, то буде таке три тижні.

Незважаючи на очевидний провал операції, кожна жінка з черги думала, що в її випадку все буде інакше і коли вона розгорне свій рушник, то побачить прямі-прямі, блискучі, відокремлені пасма свого рідного волосся. Айрі, така ж упевнена в цьому, повернулася до журналу.

Маліка, яскрава молода зірка хітового комедійного серіалу «Життя Маліки», ділиться секретом свого гладкого і сяючого волосся:

— Я роблю своєму волоссю гаряче обгортання, ретельно намазуючи кінці «Африканським Королівським АфроблискомТМ», а потім щоранку я кладу гребінець на плиту, приблизно…

Повернулася Андреа. Журнал був умить вирваний з Айриних рук, шаль — безцеремонно знята, швидше, ніж Айрі встигла за неї схопитися, і п’ять довгих впевнених пальців рішуче взялися обмацувати її скальп.

— Ооооо, — промурмотіла Андреа.

Цей знак схвалення був рідкісною нагодою для решти мешканців перукарні зібратися навколо, щоб подивитися і собі.

— Оооо, — сказала Деніз, запихаючи свої пальці до пальців Андреа. — Такі легкі.

Старша леді, яка здригалася від болю під своєю сушкою, захоплено кивнула.

— Такий легкий завиток, — затуркотіла Джекі, забуваючи про свою обпечену клієнтку, щоб і собі помацати Айрине волосся.

— Це тобі волосся напівкровки. Хтіла б я, шоб моє таким було. Це розпуститься без проблем.

Айрі зробила міну:

— Я ненавиджу його.

— Вона ненавидить його! — сказала Деніз глядачам. — Та воно майже тобі каштанове в деяких місцях!

— Я цілий ранок промучилася з трупом. Кльово ж запхати руки у шось м’яке, — сказала Андреа, струшуючи свою задуму. — Хочеш його випрямити, люба?

— Так, пряме. Пряме і руде.

Андреа зав’язала Айрі зелену накидку навколо шиї та опустила її на механічному кріслі.

— Не знаю щодо рудого, мала. Не можна випрямляти і фарбувати за один раз. Уб’єш волосся намертво. Але я можу тобі його випрямити, нема проблем. Має вийти просто супер, люба моя.

Позаяк перукарки «Пі Кей’з» спілкувалися між собою мало, ніхто не сказав Андреа, що Айрі мила голову. Через дві хвилини, відколи густу білу аміачну масу намастили їй на голову, приємне відчуття прохолоди змінилося відчуттям пекельного вогню. На голові не було шкірного сала, яке мало захистити шкіру, і Айрі почала верещати.

— Та я шойно наклала його. Ти ж хочеш пряме, нє? Давай припини репетувати!

— Але ж болить!

— Життя саме по собі болить, — сказала Андреа трагічно. — Краса болить.

Айрі закусила язика на наступних тридцять секунд, аж тут із-за правого вуха виступила кров. Бідолашна знепритомніла.

Вона прийшла до тями з головою в рукомийнику, повному її волосся, що вилазило жмутками і сповзало в каналізацію.

— Треба було мені сказати, — бурчала Андреа. — Треба було мені сказати, що ти його помила. Треба було спочатку набратися бруду. А тепер дивись.

Тепер дивись. Волосся, що колись сягало їй попереку, тепер стирчало з голови від сили на кілька дюймів.

— Ну і дивись, шо ти наробила, — вела своє Андреа, поки Айрі вголос плакала. — Хтіла б я знати, що на це скаже містер Пол Кінг. Певне, я подзвоню йому просто зараз, і ми подивимось, може, ми зможемо тобі допомогти безплатно.

Містер Пол Кінг, власне Пі Кей, був власником перукарні. Це був великий білий чолов’яга, десь за п’ятдесят, колишній ділок у сфері будівництва, який збанкрутував Чорної Середи, коли дружина остаточно перевищила кредит на його рахунку і з його бізнесу залишилось хіба кілька цеглин і ступа. У пошуках свіжої ідеї він проглядав за сніданком свою ранкову газету і в рубриці «Стиль життя» вичитав, що чорні жінки витрачають у п’ять разів більше грошей, ніж білі, на свою красу, і в дев’ять разів — на волосся. Уявивши, що типова біла жінка витрачає стільки, скільки його дружина Шейла, Пол Кінг просто схибнувся від ідеї. Трохи більше копнувши на цю тему в районній бібліотеці, він виявив цілу мультимільйонну індустрію. Тоді Пол Кінг купив занедбану крамничку різника на Віллесден Хай-роуд, перекупив у «Гарлесденського Салона» кваліфіковану перукарку Андреа і розпочав свій чорний волосяний бізнес. Прибутки пішли миттєво. Він здивувався, як жінки з низьким доходом були готові витрачати сотні фунтів на місяць на своє волосся, і ще більше — на нігті та аксесуари. Він взагалі здивувався, коли Андреа пояснила йому, що фізичний біль є складовою всього процесу. І найкраще відкриття полягало в повній відсутності судових позовів — вони були згодні на опіки. Ідеальний бізнес.

— Добре, Андреа, кохана моя, можеш зробити це їй безоплатно, — прокричав Пол Кінг у свій квадратний мобільник, перекрикуючи гул ремонту у своєму новому салоні, що мав от-от відкритися у Вемблі. — Тільки не роби